— Наш «Gulfstream» на підході, — сказав він.

Ліза та Джонні поглянули на схід, у тому ж напрямку, куди дивився агент, і серед білих із темними пласкими черевами хмар побачили застиглу цятку. Літак порівнявся зі смугою, а тому їм здавалося, що він майже не рухається та висить на одному місці, неначе пришпилений до небесного полотна. Через хвилину цятка збільшилася, і Ліза впізнала характерні обриси реактивного С-37А з Т-подібним хвостовим оперенням і з розташованою під хвостом парою бочкоподібних двигунів.

— Устаємо, джентльмени, — Ліза Торнтон двічі плеснула в долоні. — Час рушати.

За п’ять хвилин, здіймаючи хмари куряви, здуваючи до країв траси дрібні камінці та сміття, С-37А торкнувся асфальту та підкотив до майданчика, на якому чекали федерали. Ліза, інстинктивно мружачись від реву потужних авіаційних двигунів, із неприхованою радістю окинула поглядом красень-літак: білий фюзеляж із синім черевом, біла зірка в синьому колі з боків турбін — символ військово-повітряних сил США, напис «UNITED STATES OF AMERICA» над шістьма великими ілюмінаторами з кожного боку. Пілот, розрізнивши в групі жінку, нахилився до вікна і по-кіношному відсалютував. Ліза сяйнула у відповідь посмішкою та кивнула.

Пілоти не стали глушити двигуни. Двері-трап опустилися й у проході вигулькнула кучерява голова командира екіпажу. На вигляд йому було не більше двадцяти шести.

— Лейтенант USAF Вілсон, мем, — йому доводилося кричати через рев двигунів. — До ваших послуг!

Ліза, а за нею Джонні з велетенською чорною сумкою на плечі ступили на трап.

— Спецагент Торнтон, завідувач цього дитсадка, — жінка хитнула головою в бік чоловіків, що збилися докупи за її спиною.

Лейтенант Вілсон реготнув і відступив углиб салону:

— Ласкаво прошу на борт! — коли Ліза Торнтон зайшла до літака, пілот тицьнув пальцем у найближчий ілюмінатор і запитав: — А це часом не ваші «сутінкові»?

У Лізи заледве не підломилися ноги. Вона підскочила до вікна та відчула одночасно і злість, і полегшення, зрозумівши, що Вілсон пожартував: з-за покинутого будинку, який колись, імовірно, слугував терміналом, а також понад сірими від бруду блоками бетонної загорожі витикалося зо три десятки замурзаних дитячих облич. Рев двигунів притягував дітей до майданчика перед злітною смугою, неначе яскравий електричний ліхтар мошкару посеред ночі. Найбільш сміливі вибралися з-за огорожі та, ніяково ховаючи рученята за спиною, із захватом роздивлялися американський літак.

— Схоже, їм нечасто випадає побачити реактивний лайнер, — Ліза погамувала злість на пілота.