Під крики Емми та пані Сапсан я впав на коліна й застогнав. Опустив погляд униз і побачив, що сорочкою стікає кров — не від удару, а з рани внаслідок укусу порожняка.

— Джеку, прошу тебе! — кричала пані Сапсан. — Це ж лише хлопчик!

— Лише хлопчик, лише хлопчик! — перекривив Коул. — У цьому якраз уся проблема! Їх треба карати, як дорослих чоловіків, зрошувати їх кров’ю — лише тоді паросток пробивається назовні, рослина міцнішає. — Він широкими кроками підійшов до мене, прокручуючи на пальці свій химерний стародавній револьвер. — Випростай йому ногу. Я хочу влучити в самісіньке коліно.

Вартовий повалив мене на землю й ухопив за литку. Моя щока терлася об землю, перед собою я бачив стіну.

Я почув, як зводиться курок. І поки жінки благали Коула пощадити мене, я роздивився щось у стінній заглибині. Обриси предмета, якого раніше не помітив…

— Стійте! — заволав я. — Я щось бачу!

Вартовий перевернув мене на спину.

— Отямився нарешті? — Коул навис наді мною й дивився згори вниз. — Що ж ти бачиш?

Я подивився знову, закліпав очима. Примусив себе заспокоїтися, сфокусувати зір.

Там, у стіні, поступово, як полароїдний знімок, проступало нечітке зображення кам’яної посудини. Була вона простою, без жодних прикрас, циліндричної форми, зі звуженою закоркованою шийкою. Її кам’яні стінки мали той самий червонястий відтінок, що й дивні пагорби Абатона.

— Це глечик, — сказав я. — Лише один. Він був перевернутий, тому я його й не помітив спочатку.

— Встань, — наказав Коул. — Я хочу побачити, як ти його витягнеш.

Я підтягнув коліна до грудей, перекотився на ноги і встав. У животі розлився пекельний біль. Я почовгав через усю кімнату й повільно засунув руку в заглибину. Обхопив пальцями глечик, та враз шоковано відсмикнув руку.

— Що там таке? — спитав Коул.

— Він крижаний, — відповів я. — Не чекав цього.

— Дивовижно, — пробурмотів Бентам. Досі він вагався, не наважуючись переступити через поріг, неначе думав, чи вартує все це зусиль. Але тепер підійшов поближче.

Я знову сягнув рукою в западину, вже готовий до холоднечі, й витяг глека назовні.

— Це неправильно, — сказала пані Сапсан. — Там, усередині, міститься душа дивного, і з нею слід поводитися шанобливо.