— У нас завжди буде Париж, маленька, — в манері Боґарта з фільму «Касабланка» відказує Холлі.

Таки справді чудна. Таких більше ніде немає.

— Слухайте, Джібні, про себе теж подбайте. Хай там що. Йому буде дуже погано, якщо ви того не робитимете.

— Я знаю, — каже Холлі і йде назад до солярію, де разом із Джеромом прибере після святкування. Вона каже собі: це не обов’язково останній день народження, намагається себе переконати. Це не дуже вдається. Але вона сподівається, як уміє Холлі.

вісім місяців по тому

Коли Джером приходить на цвинтар Фейрлоун через два дні після похорону, рівно о десятій, як обіцяв, Холлі вже там: стоїть на колінах у головах могили. Вона не молиться, а саджає хризантеми. Холлі не підводить голови, коли її накриває його тінь. Вона знає, хто прийшов. Вони про це домовилися після того, як вона сказала йому, що не знає, чи зможе витримати похорон до кінця.

— Я спробую, — сказала вона. — Але, блін, я такі штуки важко переношу. Може, мені доведеться піти.

— Їх восени саджають, — пояснює вона зараз. — Не багато я знаю про рослини, то в мене посібник є. Написано так-сяк, але пояснюється зрозуміло.

— Добре. — Джером сідає по-турецьки в кінці ділянки, де починається травичка.

Холлі акуратно розгрібає землю руками, так і не глянувши на нього.

— То я казала, що, може, мені доведеться піти. Усі на мене так подивилися, коли я пішла, але я просто не могла лишатися. Якби я лишилася, вони б вимагали, щоб я стала біля труни й розказала щось про нього, а я не могла просто. Перед усіма цими людьми не могла. Дочка його, певне, злиться.