— Господи Лисий Ісусе, — прошепотів Тедді й на цьому перестав говорити про те, що він піде в ліс, подивиться, що то так несамовито кричить. Ми всі вчотирьох збилися в купку, і в мене виникла думка тікати. Та й навряд чи в мене одного. Якби ми сиділи в наметі на полі у Верна (а наші батьки думали, що ми там), то, напевно, побігли б, гублячи капці. Але до Касл-Рока було дуже далеко, і на саму думку про те, щоб перебігти той міст у пітьмі, у мене кров похолонула в жилах. Бігти вглиб Гарлоу, ближче до трупа Рея Бравера, здавалося рівнозначно немислимим. Ми застрягли. Якщо в лісі блукала мара (те, що мій тато називав «Ґузалум») й хотіла нас забрати, то, найпевніше, їй це вдасться.

Крис запропонував, щоб ми по черзі стояли на чатах, і всім ця думка припала до душі. Ми кинули монетки на те, кому стояти першому, і випало Верну. Моя черга виявилася останньою. Верн сів, схрестивши ноги, біля решток багаття, а ми всі полягали. Скупчилися на землі, мов ті вівці.

Я був певен, що не засну. Але заснув — легким поверховим сном, що субмариною з піднятим перископом ковзав крізь несвідомість. У моїх напівснах подеколи оживали дикі верески, що могли бути чи то реальними, чи то плодом моєї уяви. Я бачив (або ж думав, що бачу), як щось біле й безформне, наче потворне лікарняне простирадло, скрадається за деревами.

Та зрештою провалився в знайомий стан сну. Ми з Крисом плавали на Білому пляжі — то був кар’єр в Брансвіку, де добували гравій, а коли копачі дісталися до води, з нього стало мініатюрне озеро. Це там Тедді бачив, як якийсь хлопець ударився головою і мало не втопився.

У моєму сні ми ліниво пливли, лише голови стирчали з води, а сонце поливало нас пекучими променями. Десь позаду, на плавучому причалі, кричали, повискували й сміялися дітлахи. Вони вилазили, пірнали, штовхалися, знову вилазили. Порожні діжки з-під гасу, що не давали причалу затонути, брязкали й бумкали, ударяючись одна об одну, і це трохи нагадувало церковні дзвони, такі урочисті й порожнисто-глибокі. На піщано-гравійному пляжі обличчями додолу на ковдрах лежали змащені олією тіла, малеча з пасочками поприсідала край води чи сиділа, радісно поливаючи собі голови грязюкою з пластмасових лопаток, а підлітки купчилися групками й шкірилися, поглядаючи, як юні дівчатка дефілюють нескінченно туди й назад, не самі, а парочками й по троє, у закритих купальниках, що приховували всі потаємні місцини їхніх тіл. Люди, кривлячись, навшпиньки пробиралися по розпеченому піску до закусочної, а назад верталися з чіпсами, шоколадними тістечками «Девіл доґз» із прошарком, із фруктовим льодом «Ред бол».