Верн, Крис і Тедді назбирали дров і на шлаку розклали скромне багаття. Крис прогріб у землі навколо нього рівчак — дрова були сухі, як порох, тож він не хотів ризикувати. Поки вони цим займались, я нагострив кілька паличок і наробив «піонерських курячих гомілок», як їх називав колись мій брат Денні, — кульки м’яса для гамбургерів понастромлював на зелені шпичаки, щоб посмажити. А ті троє сміялися й пащекували про те, хто краще вміє дрова збирати (у всіх це вміння прямувало до нуля: у Касл-Року були бойскаути, проте діти, які тусили на нашому пустищі, вважали, що це організація для сцикунів), що краще — готувати на відкритому полум’ї чи на вугіллі (марна суперечка: ми були надто голодні, щоб чекати вугілля), чи підійде сухий мох замість хмизу, що вони робитимуть, якщо сірники скінчаться до того, як багаття розгориться як слід. Тедді заявив, що може розпалити вогонь, тручи між собою дві палички. А Крис заявив, що той брехло і хай не заливає. Випробувати цей метод їм не довелося: Верн склав у маленьку купку хмиз та сухий мох, і все це зайнялося з другого сірника. День був безвітряний, і вогник не гас. Ми всі по черзі підкидали в слабке багаття гілочки, поки воно не зміцніло й не стало лизати уламки дерева завтовшки з людську руку, принесені зі старого вітролому.

Коли омахи полум’я трохи принишкли, я встромив палиці з «піонерськими курячими гомілками» в землю під таким кутом, щоб вони нависали над багаттям. Ми посідали довкола й дивились, як вони мерехтять, скрапують соком і врешті засмагають. Наші шлунки вели невимушену розмову перед вечерею.

Неспроможні дочекатися, коли вони зготуються, ми взяли по палиці, позагортали м’ясо в булки й повисмикували гарячі шпичаки. М’ясо було обпалене зовні, сире всередині й мегасмачне. Ми жадібно заковтнули кожен свою порцію й витерли жирні губи руками. З наплічника Крис витяг бляшанку з-під пластирів (пістолет лежав аж на дні, Верну й Тедді він про нього не розказав, тому я подумав, що це наша з ним таємниця). Звідти він дістав кожному по м’ятому «вінстону». Ми прикурили їх розжареними гіллячками з багаття й полягали на спини, такі вже навчені досвідом мудровані коти, спостерігаючи, як у м’яких сутінках куріє димок від сигарети. Жоден із нас не курив у затяг, бо від цього можна було закашлятися й наразитися на один-два дні кпинів. Але приємно було й просто набирати ротом дим і видихати, відхаркуючи в багаття й слухаючи, як шкварчить слина (того літа я дізнався, як «викупити» того, хто лише починає курити: новачки часто спльовують. Нам було добре. Ми докурили «вінстон» до фільтрів і покидали бички у вогонь.