Венделл припускає, що старе кафе «…в Еда» знаходиться приблизно за милю звідси, він думає, чи зможе його автомобіль проїхати даний відрізок цією нерівною та зруйнованою дорогою. Місцями асфальт потріскався, а де-не-де просто розсипався, перетворившись на чорний гравій. Подекуди виднілися змієподібні коріння дерев, а також забур’янені ями. Для мотоцикла все це не проблема, але його «Тойоті» швидше за все тут не проїхати. Венделл бачить, що йому краще пройтись, тож він спускається старою дорогою поміж дерев. Він бачив, що відбувається на шосе, тож переконаний, що в нього ще достатньо часу до того, як приїдуть медичні експерти й автофургон для збирання доказів. Навіть за підтримки видатного Голлівуда Сойєра з місцевих копів ніякого толку.

Коли Венделл проходить деяку відстань, звук моторів мотоциклів гучнішає, немов, доїхавши до кінця дороги, хлопці зупинилися, щоб обговорити подальший план дій. Чудово. Венделл сподівається, вони базікатимуть, аж доки не наздожене їх; він хоче подивитись, як вони кричатимуть і махатимуть кулаками. Він хоче стати свідком, як вони розмахуватимуть залізяччям, кому яке потрапить під руку під впливом гніву й адреналіну. Венделлу хочеться сфотографувати, як Шнобель Сент-Пір, прицілившись правою рукою, виб’є Дейлу Ґілбертсону передні зуби або душитиме його приятеля Сойєра. Але найбільше йому кортіло зробити фотографію, заради якої він був готовий підкупити будь-якого копа, окружного чиновника, державного службовця чи безневинного свідка, який би не відмовився простягти йому руку допомоги, — хорошу, чисту, драматичну картинку з голим трупом Ірми Френо. Бажано таку світлину, яка не залишала б сумнівів, що це справа рук Рибака, хай там що. А два фото було б іще краще: одне з її обличчям для пікантності, а друге з рештками тіла для гостросюжетності — але хоча б зробити одне загальне. Таке зображення облетіло б увесь світ, зібравши мільйони. Цікаво, на скільки розщедрився б один лише «Нешнел Інквайєр» — дві сотні тисяч, три? За фото бідної маленької мертвої Ірми Френо з очевидними слідами понівечення. Та це ж золота жила!

Венделл пройшов десяту частину милі жахливою старою дорогою, його зосередженість поділялась між зловтішаннями з приводу грошей, які маленька Ірма Френо зможе перекачати в його кишеню, і острахом, щоб не впасти і не скрутити щиколотку. Та раптом гуркотіння «гарлеїв» Грізної П’ятірки різко затихає. Здається, утворилась абсолютна тиша, яка одразу ж заповнюється тихішими звуками. Венделл чує кожен свій вдих і видих, а також ще якийсь шум позаду, який поєднує скрегіт і глухі удари. Він повертається і бачить, що вгорі, на початку зруйнованої дороги, старий пікап, похитуючись, прямує до нього.