Це так кумедно, машина хитається з боку в бік, спочатку потрапляє одним колесом в заглибину, а потім іншим знімає верхній шар поверхні дороги. Тобто це було б смішно, якби ці люди їхали не для того, щоб особисто побачити тіло Ірми Френо. Та пікап наїжджає на грубий корінь, і чотири темні голови підстрибують у кабіні, мов маріонетки. Венделл прямує до них, маючи намір відіслати цих селюків туди, звідки вони приїхали. Пікап призупиняється, зачепивши плоский камінь так, що аж іскри летять з-під шасі. На думку Венделла, машина має щонайменше років тридцять. Це одне з небагатьох авто на ходу, що має вигляд навіть гірший, ніж його власне. Коли воно, трясучись, наближається до нього, Венделл крізь бур’яни й гілки на ржавому бампері бачить, що це «Інтернешнл Харвестер». Хіба «Інтернешнл Харвестер» досі випускає пікапи? Венделл підводить руку, як присяжний засідатель, коли приймає присягу, але машина, підстрибуючи на вибоїнах, долає ще кілька футів дороги, перш ніж зупинитися. Лівий бік значно вищий, ніж правий. У затінку дерев Венделл не може добре розглянути обличчя, що дивляться на нього крізь лобове скло, але в нього з’являється відчуття, що принаймні двоє з них йому добре знайомі.

Чоловік за кермом висуває голову з вікна і каже:

— О-хо-хо, це ж містер Крутий Репортер власною персоною.

— І перед вашим носом теж зачинили двері? — це Тедді Ранкельман, чиє ім’я Венделл часто бачить, коли переглядає поліційні звіти.

Інших троє пасажирів у кабіні ревуть, як віслюки, у відповідь на дотеп Тедді. Двох Венделл знає: Фредді Сакнессам, один із тих, що мешкають у зубожілих халупах біля річки, і Тутс Біллінґер, худий хлопець, котрий живе на кошти, отримані за зібраний в Ла-Рів’єр і Френч Лендінґу металобрухт. Так само, як і Ранкельмана, Тутса було заарештовано за хуліганство, але він ніколи не був засуджений. Жахливо одягнену неохайну жінку йому важко впізнати.

— Вітаю, Тедді, — каже Венделл. — І вас, Фредді й Тутс. Ні, після того, як я побачив, що там коїться, я вирішив приїхати сюди.

— Гей, Вен-делле, не впізнаєте мене? — жалісливо каже жінка. — Дудлс Зенґер, на випадок, якщо вам памороки відбило. Я раніше зависала з гуртом хлопців у Фредді Бел Ер, а Тедді був у зовсім іншій компанії, але після того, як ми втекли від міс Сучки, дехто захотів повернутися до бару.

Звичайно, що він пам’ятає її, хоча скам’яніле обличчя лише віддалено нагадує ту непристойну дівчину на ім’я Дудлс Зенґер, котра подавала напої в готелі «Нельсон» близько десяти років тому. Венделл вважає, що її, швидше за все, звільнили за те, що вона надто багато пила на роботі, але Бог його знає, за що її звільнили. Тоді Венделл залишав багато грошей у барі готелю «Нельсон». Він намагається пригадати, чи не стрибав у гречку до Дудлс.