Дехто, сперечаючись, перебирає пальцями чотки. Одна дама махає розп’яттям просто перед його носом і каже, що його брудна душа пов’язана з пеклом. Щонайменше половина цих людей з камерами. Що за люди їдуть у суботу зранку пофотографувати мертвих дітей? Як розуміє Денні, вони думають, що абсолютно нормальні. А хто покидьок? Він.

Немолодий чоловік, який приїхав сюди з дружиною з Мейд Меріан Вей, каже:

— Молодику, ви, мабуть, єдина людина у всьому окрузі, хто не розуміє, що за історія твориться навколо нас. Ми з Медж вважаємо, що маємо право на сувенір.

Сувенір?

Спітнілий, утомлений, ситий по горло Дейл втрачає самовладання.

— Приятелю, я з тобою абсолютно згоден, — каже він. — Якби це залежало від мене, ви зі своєю любою дружиною обов’язково повезли б звідси у своєму багажнику закривавлену футболку чи хоча б відрізаний палець, а то й два. От я й кажу — наш шеф такий нерозсудливий.

У немолодого подружжя віднімає мову, і вони, шоковані, їдуть додому. Наступний тип у черзі починає кричати, щойно Денні нахиляється до вікна. Він має достоту такий вигляд, як Денні уявляє собі Джорджа Ретбуна, але його голос різкіший і вищий.

— Не думай, що я не бачу, що ти тут робиш, негіднику! — Денні говорить люб’язно, оскільки намагається захистити місце злочину, а тип, схожий на Джорджа Ретбуна, який їде на старому синьому «Додж Караван» без переднього бампера та правого бокового дзеркала, кричить:

— Я сиджу тут уже протягом двадцяти хвилин і спостерігаю, як ви з тією дамою займаєтесь бозна-чим! Сподіваюся, ви не будете здивовані, коли побачите тут ВИЯВЛЕННЯ САМОДІЯЛЬНОСТІ!

Це якраз той делікатний момент, коли Денні чує очевидний гуркіт Грізної П’ятірки, яка наближається до нього по шосе. Він іще не відійшов від того, що знайшов велосипед перед притулком для старих, а думка про сутичку зі Шнобелем Сент-Піром наповнює його мозок темним димом із червоними іскрами. Він схиляє голову, дивиться просто в очі червонолицьому типу, схожому на Джорджа Ретбуна, і говорить низьким, тихим, монотонним голосом:

— Сер, якщо ви й надалі чинитимете в тому ж дусі, я закую вас у кайданки, посаджу на заднє сидіння свого авто, де ви сидітимете, аж доки я не звільнюся. Тоді відвезу вас до відділку і там припишу вам усе, що тільки спаде мені на думку. Обіцяю. Тепер зробіть собі послугу і забирайтеся звідси.

Чоловік роззявляє рота, неначе золота рибка. На його щокатому розпашілому обличчі з’являються бліді плями. Денні досі дивиться йому у вічі, готовий просто зараз надіти наручники й посадити на заднє сидіння авто, якщо той дасть для цього привід. Тип обмірковує вказаний вибір, обачність бере гору. Він потупляє очі, дає задній хід і ледь не врізається в «Міату», що стоїть позаду нього.