Док мружиться і нахиляється, кладе голову на кермо Сонні.

— Де? О, тепер бачу. Він страшенно побитий.

Зігнена верхня частина знака відкидає тінь на нижню. Якийсь непривітний хлопчина проходив повз і зігнув знак бейсбольною биткою. А його ще крутіші старші брати спробували вбити його, розстрілявши 22 калібром, і зрештою завдали йому coup de grâce[6].

— Де ж тут дорога? — запитує Док.

Схвильований Сонні показує на пласку пелену темряви праворуч від знака, яка простягається до наступного трохи меншого дуба. Дивлячись на неї, він бачить, що темрява втрачає свою двомірність і поглиблюється, стає схожою на печеру або чорну діру, отвір у повітрі. Темна діра печери то зменшується, то розширяється і перетворюється на дорогу на землі завширшки близько п’яти з половиною футів і такою ж, напевно, завдовжки.

— Це точно, бляха, воно, — каже Диктатор Білл. — Я не знаю, як ми всі могли не побачити це з першого разу.

Сонні й Док обмінюються поглядами, усвідомлюючи, що Диктатор під’їхав надто пізно, щоб побачити, що дорога, здається, утворилась із чорної стіни завтовшки з папір.

— Тут якась хитрість, — каже Сонні.

— Це треба, щоб пристосувались очі, — промовляє Док.

— Гаразд, — каже Диктатор Білл, але якщо ви двоє сперечаєтесь, хто покличе Мишеня і Шнобеля, то дозвольте я вирішу вашу суперечку. — Він заводить байк, зривається з місця і мчить, як посланець із фронту з терміновим повідомленням під час Першої світової війни. Він проїжджає довгий відрізок угору по шосе, перш ніж Мишеня і Шнобель зупиняються й озираються назад, несподівано почувши звук байка.

— Думаю, це там, — каже Сонні та кидає тривожний погляд на Дока. — Очі мають звикнути.

— Інакше й бути не могло.

Менш переконані, ніж їм того б хотілося, обоє чоловіків спостерігають, як Диктатор Білл розмовляє зі Шнобелем і Мишеням. Диктатор показує на Сонні й Дока, тоді Шнобель теж показує на них. Тоді Мишеня показує на них, Диктатор знову показує. Це схоже на дискусію недосконалою версією мови жестів. Коли всі все зрозуміли, Диктатор Білл розвертає мотоцикл і з ревінням спускається назад по шосе, Шнобель і Мишеня прямують слідом. Через те що Шнобель не очолює колону, знову з’являється відчуття заплутаності й безладу.

Диктатор зупиняється на узбіччі вузької дороги. Шнобель і Мишеня глушать мотори поруч із ним. Мишеня стоїть просто перед входом у ліс.

— Невже її так важко було побачити? — запитує Шнобель. — Все ж таки вона тут. А я вже почав був сумніватись, Мишеня.

— Ага, — каже Мишеня.

Його звична манера хулігана-інтелігента, котрий весело йде життям, утратила всю свою життєрадісність. Попри чудову засмагу, було видно, що шкіра його бліда, як молоко.