— Хто тут кричить? — запитує вона. — Кого ображають?

Джек уявлення не має, що сказати, але Джуді порається з цим, як професіонал.

— Це був пацієнт, — каже вона. — Думаю, містер Леклі. Він зайшов, крикнув, що нас всіх буде зґвалтовано, і вибіг знову.

— Вам треба бігти негайно, — каже їм медсестра-волонтер. Не слухайте ідіота Ітана, не користуйтесь ліфтом. Ми думаємо, це був землетрус.

— Негайно, — рішуче говорить Джек і, хоча він навіть не поворухнувся з місця, на медсестру-волонтера це діє безвідмовно; її голова зникає за дверима.

Джуді швидко підходить до дверей. Вони причинені, але не зачинені. Лутка злегка вивернена. На стіні був годинник. Джек дивиться на нього, але той упав циферблатом на підлогу. Він підходить до Джуді і бере її за плечі.

— Як довго мене не було?

— Недовго, — каже вона. — Але який це був вихід! Ба-бах! Ти щось дізнався? — Вона дивиться на нього благальним поглядом.

— Досить, щоб зрозуміти, що мені варто повернутися до Френч Лендінґа негайно, — каже він їй.

«Досить, щоб зрозуміти, що я кохаю тебе, що я завжди кохатиму тебе — у цьому світі чи в будь-якому іншому».

— Тайлер… він живий? — запитує вона. Джек пам’ятає, як Софі так само робила в Потойбіччі. — Мій син живий?

— Так. І я збираюся повернути тобі його.

Йому на очі потрапляє письмовий стіл Шпіґельмана, який, стрибаючи підлогою, зсунувся з місця і тепер стоїть з усіма висуненими шухлядами. Він помічає щось цікаве у одній із цих шухляд, іде килимом по битому склу й відштовхує одну з копій картини.

У горішній шухляді ліворуч — програвач, значно більший, ніж надійний «Панасонік» Венделла Ґріна, і шматочки розірваного коричневого обгорткового паперу. Джек хапає спочатку папір. Нерозбірливим почерком, який він уже бачив на брудних написах, як у «Смачно в Еда», так і на власному ґанку, написано:

Передати особисто ДЖУДІ МАРШАЛЛ,