Джордж Ретбун: Не зараз, друже!

Генрі Лайден хитає головою і каже:

— Ти зможеш подолати дурного і тупого, мій друже. Тепер я виходжу з гри. Джеку, тобі не варто через мене перейматись. Я прожив неймовірно прекрасне життя і тепер буду зі своєю Роуді. — Він усміхається в темряві; його усмішка стає ширшою. — О Жайворонку, привіт.

Іноді буває, що запах крові схожий на запах сміху.

Що це наприкінці Нейлгауз-роу? Зграя, рій жирних цяток гуде, кружляє і в’ється над Джеком Сойєром. У згасаючому світлі вони, здається, світяться, неначе сторінки зі священним текстом. Будучи надто малими як для колібрі, снують у повітрі, і кожна з них має індивідуальний внутрішній відблиск. Якщо це оси, у Джека Сойєра будуть серйозні проблеми, але вони не жалять. Їхні круглі тільця ніжно труться об його тіло, як кішка об ногу хазяїна, водночас даруючи і отримуючи втіху.

Наразі вони дарують набагато більше втіхи, ніж отримують, і Джек навіть не може пояснити, чому саме так. Істоти, що літають навкруг нього, не оси, колібрі чи кішки — це бджоли, медоносні бджоли. У звичайній ситуації він би злякався, потрапивши у бджолиний рій, якщо зважити, що це бджоли особливого виду, супербджоли, він іще не бачив таких великих, яскраво-золотих, з мінливими чорними смужками. Але Джек не злякався. Якби вони хотіли вжалити його, то вже зробили б це. Він одразу зрозумів, що вони не завдадуть йому шкоди. Численні доторки їхніх тіл надзвичайно спокійні та легкі, дзижчання низьке і гармонійне, неначе миролюбний протестантський гімн. Через кілька секунд Джек уже зовсім не проти, щоб вони кружляли навколо нього.

Бджоли наближаються навіть ще ближче і їхнє низьке гудіння віддається у вухах. Це схоже на промову або пісню. Якусь мить він нічого не бачить, окрім широкого сувою, який звили бджоли. Тоді бджоли сідають на його тіло, крім обличчя. Вони оповивають голову своєрідним шоломом. Вкривають руки, груди, спину і ноги. Бджоли сідають на взуття, і його вже не видно. Незважаючи на те, що немає їм ліку, вони майже невагомі. Здається, що Джекове тіло, його руки і шия, оповиті кашеміром. Густий, легкий, як пір’їнка, бджолиний костюм міниться чорною і золотою барвами на тілі Джека Сойєра. Він підводить руки, і бджоли рухаються разом з ним.

Джек бачив фотографії бджолярів, навколо яких рояться бджоли, але це не фото і він не бджоляр. Його здивування від несподіваного візиту приносить задоволення, приголомшує його. Бджоли огортають його, і він забуває про жахливу смерть Мишеняти та страшне завдання, яке чекає на нього завтра. Він не забуває лише про Софі; йому хотілося б, щоб Док і Шнобель вийшли і подивилися, що відбувається, але ще більше йому хотілося б, щоб це побачила Софі. Мабуть, завдяки діямба, вона бачить. Хтось хоче розрадити Джека Сойєра. Хтось бажає йому добра. Любляча невидима духовна сила пропонує йому підтримку. Цю підтримку він сприймає, як благословення.