Коли він зодягнений у сяючий чорно-жовтий бджолиний костюм, у Джека з’являється думка, що якби він зробив крок у небо, то злетів би. Бджоли понесли б його над долинами. Вони б несли його над горбатими пагорбами. Він би літав, як крилаті люди на Територіях, які доправили Софі. Замість двох крил його б піднімали тисяча бджолиних крилець.

Джек пам’ятає, що в нашому світі бджоли повертаються у вулик до ночі. Неначе згадавши буденну рутину, бджоли злітають з Джекової голови, тіла, рук і ніг, не en masse, як живий килим, але по одній, п’ять, шість. Здійнявшись не надто високо над ним, кружляють у вирі і, мов куля, летять на схід над будинками Нейлгауз-роу і зникають одна за одною в безмежності темряви. До Джека доходить, що він чув гудіння лише тоді, коли зникав.

За мить до того, як він знову почне рухатись у бік свого пікапа, у нього з’являється відчуття, що хтось стежить за ним. Якщо й так… то й що? Ця думка не полишає його, коли він повертає ключ, заводить «Рем», тисне на газ: його обіймали.

Джек навіть не уявляє, як сильно йому буде потрібне тепло цих обіймів і яким чином вони повернуться до нього з настанням ночі.

Перш за все, він виснажений. У нього був такий день, який і мав би закінчитись неймовірною подією, такою, як обійми рою бджіл: Софі, Венделл Ґрін, Джуді Маршалл, Паркус — той катаклізм, та лавина! — і дивна смерть Мишеняти Бауманна, — усе це висотало з нього сили. Тіло знемагає від перевтоми. Коли він залишає Френч Лендінґ і виїжджає на широку темну місцевість, то вирішує з’їхати на узбіччя і півгодини передрімати. Глибока ніч обіцяє сон, що відновлює сили, і це проблема: він може проспати в пікапі всю ніч, і зрештою відчуватиме біль у суглобах увесь день, коли йому треба бути в найкращій формі.

Зараз він не в найкращій формі — не «в ударі», як полюбляв казати його батько Філ Сойєр. «Ти вже видохся», — ще один із улюблених висловів Філа Сойєра, але він думає, що ще зможе трохи утриматись від сну, щоб провідати Генрі Лайдена. Можливо, Генрі уклав угоду з типом із ESPN — можливо, Генрі вийде на ширший ринок і заробить набагато більше грошей. Генрі аж ніяк не потрібно більше грошей, ніж він має, для прожиття Генрі їх більше ніж достатньо, але йому приємна сама лише думка, що його друг раптом розбагатіє. Генрі, котрий розкидається зайвими грішми, — це Генрі, котрого Джек хотів би бачити. Ви тільки уявіть, який чудовий одяг він міг би собі дозволити. Джек уявляє, як вони разом їдуть до Нью-Йорка, як вони зупиняються в хорошому готелі, такому як «Карлайл» чи «Сент Реґіс», як вони ходять величезними магазинами чоловічого одягу, і він допомагає Генрі підібрати те, що той захоче.