— «Де Пір, Вісконсин», — написано тут. Дати немає. «Тому, кого це стосується. На жаль, я маю вам повідомити, що більше не в змозі продовжувати щомісячний платіж за свого племінника Чарльза Бернсайда». Ось так. Замість написання ініціалів вона написала ім’я — «Алтея Бернсайд».
Живчик кладе жовтий клаптик паперу перед собою і складає руки на ньому.
— Що це означає, Чарльзе? В Де Пір не живе ніяка Алтея Бернсайд, я це знаю точно. І вона не може бути твоєю тіткою. Скільки їй би тоді було? Щонайменше сто, а можливо, й сто десять. Я не вірю в це. Але ці чеки надходили регулярно з першого місяця твого перебування тут, у притулку Макстона. Якийсь друг, якийсь твій давній партнер піклувався про тебе, мій друже, і ми хочемо, щоб він це продовжував і надалі.
— Мені все одно, підтирайло. — Але це не так. Усе, що Берні знає про щомісячні платіжки, — це те, що містер Маншан організував їх давно, і ця оплата припинилася, гаразд… що, врешті-решт, буде з ними?
Адже він і містер Маншан — це єдине ціле, чи не так?
— Ну ж бо, друже, — каже Живчик. — Ти можеш більше. Я лише прошу про маленьку співпрацю. Я впевнений, що ти не хочеш, щоб тебе взяли під варту, брали відбитки пальців, ще невідомо, що станеться після того. Особисто я не хотів би, щоб тобі довелося все це пережити. Тому що справжній зрадник тут лише твій друг. Мені здається, що хай би хто він був, але забув, що ти не один рік покривав його, правда? І він вирішив, що більше не змушений надавати тобі підтримку. Але це неправильно. Я вважаю, що ти маєш поставити цього типа на місце, змінити його погляд на ситуацію.
Старий жеребець Берні ослаб і виснажився, як простромлена кулька, і це засмучує його ще більше. З того самого моменту, як він зайшов до кабінету цього улесливого шахрая, він втратив щось життєво важливе: почуття мети, почуття імунітету, перевагу. Він хоче повернутися в Чорний Дім. Чорний Дім відновить йому сили, оскільки Чорний Дім — це магія,
Містер Маншан допоміг Берні побачити можливості Чорного Дому, зробив чималий внесок у будівництво. Деякі зони Чорного Дому Чарльз Бернсайд так насправді ніколи й не зрозумів, і це сильно лякало його: підземне крило, здається, приховує те, чим він займався в Чикаґо, і коли він наближався до цієї частини, то міг чути жалісливий плач і уїдливі крики сотні приречених хлопчиків і свої власні різкі команди, бурчання від екстазу. З якихось причин наближення до колишніх тріумфів змушує його відчувати, що він маленький і загнаний, що він вигнанець, а не хазяїн. Містер Маншан допоміг йому пригадати вагу його звершень, але містер Маншан нітрохи не допоміг з іншою частиною Чорного Дому, маленькою, щонайбільше — кімнатою, більше схожою на склеп, у якій приховувалося його дитинство і до якої він навіть ніколи не заглядав. Найменший натяк на ту кімнатку змушує Берні почуватися немовлям, що замерзає до смерті, залишене на вулиці.