Новини про дезертирство вигаданої Алтеї Бернсайд справляють хоча і не такий сильний, проте схожий на те ефект. Це нестерпно, він не може і не змушений це терпіти.

— Так, — каже Берні. — Давай розставимо все по місцях, змінимо погляд на ситуацію.

Він підводиться з крісла, і звук, який надходить з центру Френч Лендінґа, пришвидшує його. Це виття поліцейських сирен, можливо двох, а то і трьох. Берні не зовсім упевнений, але припускає, що Джек Сойєр знайшов тіло свого друга Генрі, коли той ще не був мертвим і встиг сказати, що впізнав голос убивці. Тож Джек зателефонував до поліції — і ось вони вже тут. Він ступає ще один крок і опиняється перед столом, дивиться на папери на столі й миттєво вхоплює їх зміст.

— Фальсифікуємо звіти, так? Ти не просто підтирайло, ти маленький підлий жонглер числами.

Буквально за кілька секунд на обличчі Живчика Макстона з’являється величезна кількість змішаних почуттів. Гнів, подив, збентеження, ображена гордість, злість і зневіра з’являються на обличчі в той час, як Бернсайд кладе руку за спину і витягує звідти ножиці для живоплоту. В кабінеті вони здаються ще більшими і гострішими, ніж у вітальні Генрі Лайдена.

Живчику здається, що їхні леза такі ж довгі, як коси. Він відриває від них погляд, дивиться на старого чоловіка, який стоїть перед ним, і бачить обличчя швидше демона, ніж людини. Червоні очі Бернсайда мерехтять, його губи викривлені навколо жахаючо-блискучих зубів, які схожі на друзки розбитого дзеркала.

— Пригальмуй, друже, — скавчить Живчик, — поліція вже практично у вестибюлі.

— Я не глухий. — Берні вганяє одне лезо Живчику в рот і замикає ножиці на спітнілій щоці.

Кров тече на стіл, і очі Живчика розширюються. Берні смикає ножиці, кілька зубів і частина язика Живчика вилітають через розріз. Він вирівнюється і нахиляється вперед, щоб схопити ножиці. Бернсайд поступається назад і відрізає пів правої руки Живчика.

— Прокляття, які гострі, — каже він.

Не тямлячись від болі, Макстон проходить повз стіл. Розбризкуючи кров навколо, реве, як лось. Берні ухиляється, відгортається, відвертається, а тоді встромляє лезо у синю сорочку, що обтягує випуклий живіт Живчика. Коли він його витягує, Живчик згинається, стогне, падає на коліна. Кров ллється з нього, як з переверненого кухля. Він падає вперед на лікті. Колишня життєрадісність полишає Живчика Макстона; він хитає головою і бурмоче щось схоже на благання, щоб Берні дав йому спокій. Він повертає червоні, як у бика, очі до Чарльза Бернсайда і мовчки висловлює прохання про пощаду.

— Мати милосердя, — каже Берні, — це кінець Ріко? — Як смішно: він уже багато років не згадував цей фільм.