Ніхто з них не вірив у щирість тієї обіцянки.

Януш стояв біля вікна готельної кімнати. Він був похмурий.

З королем каналізації він розлучився десь о п’ятій вечора, біля Єра. Умовив одного таксиста відвезти його до Ніцци. Водій, що був із Бе-дез-Анжа, саме повертався додому. За чотириста євро той погодився подолати разом із пасажиром сто п’ятдесят кілометрів поміж двома містами, узявши на себе оплату бензину і дорожнього мита.

Під час мандрівки він знай вихваляв найбільшу подію — карнавал, що відбувався в Ніцці, й сьогодні, 19 лютого, супроводжувався найбільшим святкуванням. Такого його пасажир ще не бачив! Розмальовані повози, квіткова битва, феєрверки та інші розваги триватимуть аж шістнадцять днів!

Януш не слухав його. Він міркував над тим, як використати цю обставину собі на користь. У місті буде сум’яття. Юрби людей на вулицях, багато хто в машкарі. Галас, яскраві барви, а головне, метушня. І вдень, і вночі. Поліція і сили правопорядку зі снаги вибиватимуться, щоб не допустити помітних порушень. Що ж, із його погляду, це не так і погано.

Аж от вони прибули до міста. Там Януш зрозумів, яку дурню казав таксист. Він пообіцяв йому карнавал, як у Ріо. А Януш побачив безлюдне і холодне місто, що поринуло в зимову сплячку. Він поселився в готелі середнього класу під назвою «Модерн», на бульварі Віктора Гюґо. І тепер стояв біля вікна, споглядаючи порожню вулицю, що лежала внизу, облямована кипарисами та пальмами. Ніцца понад усе скидалася на курортне місто, та її будинки і вілли, де перемішалися епохи й архітектурні стилі, не залишали ніяких ілюзій: він потрапив сюди під час мертвого сезону.

Зате йому згадалися деякі відомості про Ніццу, які цілком узгоджувалися з тим, що він бачив. Місто вважалося притулком пенсіонерів, воно було напхане спостережними камерами і тут роєм роїлися працівники приватних охоронних агенцій. Крім моря і сонця, його буржуазне населення здобувало за свої грошенята безпеку і спокій. Людині, що ховалася від правосуддя, гіршого місця й обрати не можна було…

До притулку «Розкаяних грішників» Арбура він уже дзвонив. Автовідповідач сповістив його про номера мобільного телефона Жана Мішеля. Коли він набрав його, то почув голос, що був справжнісіньким символом цього закладу. У ньому звучали віра, доброта і милосердя. Януш зрозумів, що йому не пощастить видати себе за поліцая. І вигадав іншу версію. Він колишній волоцюга, що дружив із Бляшаним. Нещодавно дізнався, що його приятель доживає останні свої дні в притулку Арбура, і захотів побачитися з ним, може, востаннє. Жан Мішель трохи подумав і звелів йому прийти завтра о дев’ятій ранку.