— Я надам вам підтримку, Анаїс. Не беріть усе це близько до душі. Ви ще така молода…

— Та йдіть ви під три чорти!

Вона урвала розмову. І відразу ж замок відімкнувся. То був Кроньє. Кремезний бородань, що мав швидше добротливий вигляд. На вустах у нього була глузлива посмішка, яку не могли приховати шпакуваті вуса.

— Добряче ви мене пошили в дурні.

Він промовляв лагідно, та Анаїс відразу ж насторожилася: що він там надумав?

— У мене вибору не було.

— Чому ж не було? Ви могли б щиро мені розповісти, як воно все насправді.

— І ви послухалися б мене?

— Гадаю, вам пощастило б переконати мене.

Кроньє узяв стільця, обернув його і сів задом наперед, поклавши на спинку руки.

— Що далі?

У тому запитанні не було і дрібки іронії. Швидше добротлива втома.

— Поверніть мені теку зі справою Ікара, — сказала вона. — І дайте попрацювати з нею ще ніч.

— Навіщо? Я вивчив усі матеріали напам’ять. Ви не знайдете в них нічого нового.

— Я дізнаюся, що саме шукав у них Януш. Чому він пішов на такий ризик, щоб їх роздобути. Заліз до кабінету судді…

— Я щойно розмовляв із нею телефоном. Прокуратура погрожує звільнити її від розслідування цієї справи.

— Чому?

— Бо базікала із працівницею поліції, що не мала офіційного доступу до розслідування. Бо лишила відімкнутим свого кабінета. Бо не зберігала теку зі справою у замкненій шафі. Ось вам три причини. Обирайте яку завгодно.

Анаїс на мить замислилася. Суддя виявилася чудернацькою жіночкою. За обідом вона справді тріщала мов сорока, не дала їй і рота розтулити. А тепер їй добряче накрутять хвоста.

— Дайте мені справу, — повторила вона. — На одну ніч.