Колись раніше —
Ось що писав Ґюйо:
«Розкопуючи міста, засипані попелом Везувію, науковці знаходять під ними, в глибині, сліди інших, раніших поселень, теж зруйнованих, поселень, що зникли з лиця землі. Приблизно те саме відбувається і з нашим мозком. Життя в теперішності запорошує, не стираючи, минуле життя, що служить йому опорою і прихованою підвалиною. Поринаючи в себе, ми враз губимося поміж цими уламками…»
Януш підвівся і подався назад до готелю. Настала пора поринути в катакомби власної свідомості. Узятися до археологічних розкопів. Відшукати в глибинах своєї пам’яті мертві міста.
Рішення прийшло до Анаїс Шатле о 5.20 ранку. Підтвердження тому здогадові здобула вона о пів на шосту. А о 5.35 вона вже дзвонила Жану-Люку Кроньє. Поліцай не спав — складав план розшукових заходів із виявлення в Марселі та його околицях Віктора Януша. Він перебував у приміщенні жандармської дільниці, розташованої на шосе А55, яке тягнулося уздовж узбережжя.
— Я знаю, де тепер Януш, — збуджено сказала вона.
— І де?
— У Ніцці.
— Чому в Ніцці?
— Бо Крістіан Бюїсон на прізвисько Бляшаний доживає там свої остатні дні.
— Ми шукали Бляшаного декілька місяців. Та він наче крізь землю провалився. Напевно, він уже вмер. Його смерть ніде не зареєстрували, бо в нього не було документів.
— Бляшаний спершу втік до Тулона, а звідтіля його переправили до Ніцци. Там він тепер і перебуває. Живе у доброчинному закладі для безнадійно хворих.
— Звідки ви це знаєте?
— Я продовжила розслідування з того місця, на якому ви зупинилися. Зателефонувала лікареві, що лікував Бляшаного в Марселі. Його звати Ерік Еношсберґ, і він належить до асоціації «Вуличні лікарі».
— Я сам його допитував. Що він вам сказав?
— Що оглядав Бляшаного в Тулоні в січні, а потім влаштував його в госпіс братства «Розкаяних грішників» Арбура.
Кроньє декілька секунд мовчав, осмислюючи новину. Либонь, імена, назви і дати багато йому говорили.
— Навіщо Янушеві туди їхати?