Кроньє знову всміхнувся. Він скидався на великого плюшевого ведмедика, пошарпаний, але загалом симпатичний.

— Що він робить, цей ваш утікач?

— Шукає винного.

— А хіба це не він винний?

— Я від початку не вірила в те, що він винен.

— А як же бути з його відбитками на вокзалі в Бордо? І вся ця брехня? І втеча?

— Назвімо це ланцюговою реакцією.

— Бачу, ви йдете проти течії.

— Дайте мені одну ніч! — наполягала вона. — Замкніть тут, у кабінеті. І завтра вранці я скажу вам, куди подався Фрер.

— Фрер?

— Я хотіла сказати, Януш.

Майор дістав із кишені невеличкого записника і жмут ксерокопій і поклав усе це перед Анаїс.

— Неподалік від суду в житловому будинку знайшли під східцями торбу. У ній були особисті речі чоловіка, якого ми шукаємо. Папери на ім’я Фрера. Ви маєте рацію. Він провадить розслідування.

Кроньє перевернув ксерокопії так, щоб Анаїс могла прочитати текст.

— Це звіт про розтин Цевана Сокова. Не знаю, як він його доп’яв.

Вона простягнула руку до записника, та Кроньє накрив його своєю плюшевою лапою.

— Я надішлю вам повне досьє у справі Ікара. Хоч що ви знайдете там, хоч про що здогадаєтеся, про всі свої міркування ви повинні сповістити мене. Потім поїдете в Бордо. І більше не наблизитеся до цієї справи й на крок, затямили? Подякуйте, що я умовив колег не подавати на вас скаргу за побої.

Вона, мов автомат, повторила:

— Завтра вранці. Скажу вам усе, про що дізнаюся. І поїду в Бордо.

Кроньє прибрав долоню із записника і підвівся.