— Почали пропадати дівчата.

— Як ото Медіна?

Лейла не відповіла. Запало просякнуте димом мовчання, що ладне було вибухнути від напруги.

Аж, не дивлячись на нього, вона запитала тремтячими вустами:

— Що з нею сталося?

Шаплен мовчав. Лейла знову розлютилася.

— Ти ж обіцяв, негіднику! Ми домовилися!

— Вона загинула, — збрехав він.

Дівчина ще дужче зіщулилася. Шкіряне сидіння зарипіло. Вона не видавалася здивованою, та Шапленові слова, либонь, підтвердили те, в що вона вже давно відмовлялася вірити. Лейла знов запалила.

— Як… як це?

— Деталей не знаю. Її вбили ваші замовники.

Вона видихнула хмарку блакитного диму. Її просто-таки трусило від жаху.

— Чо… чому?

— Сама знаєш. Балакала забагато.

— Як оце я зараз?

— Тобі нема чого боятися: ми в одному човні.

— Медіні ти казав те саме. І ось що сталося.

— Що ти верзеш?

— Гадаєш, я не впізнала тебе? Клятий Ноно! Медіна показувала мені фото. Та попереджаю: мене ти в дурні не пошиєш, як ото її!

— Розповідай.