— Забудь про мене. Забудь про Медіну. І про Сашу забудь. Ти звідки?

— З Нантерра.

— Ото туди й повертайся.

— Еге, щоб вони хату мою підпалили?

Шаплен усміхнувся. Безсилий він, що й казати. Лейлина доля вже визначена.

— Бережи себе.

Лейла простягла цигарку, немов пістолета.

— Сам бережися. Медіна казала: хоч що зробили б із тобою ті хлопці, гірше від того, що ти зазнав, уже ніхто не утне.

— А що я зазнав?

Вона ледве чутно прошепотіла:

— Не знаю до ладу. Медіна казала, що смерть у тобі. Ти — зомбі.

Заледве відчинивши двері своєї хати, він зрозумів, що все повторюється. Вічне повторення. За мить він ступнув убік і ухилився від нападника. Вихопив свого ЧЗ, обернувся, пересунув запобіжника, шарпнув засувну раму і вистрілив в обличчя зарізяці. У сяйві спалаху він побачив, як із горла одного з його двох давніх переслідувачів цівкою бризнула кров. У темному приміщенні гримнув постріл. Відблиск осяяв стіни, немов огненна квітка.

І знову пітьма. Потім пролунали постріли супротивника. Кулі прошили скляні двері, подерли штори. Бризнули друзки. Шаплен повалився додолу, роздираючи руки об скло. Поміж спалахами він побачив промінь світла, либонь, від тактичного ліхтаря, закріпленого під цівкою пістолета. Крізь жах, що охопив Шаплена, просягало одне запитання: як вони оце його знову знайшли?

Двічі він вистрілив навмання, цілячись углиб приміщення, потім схопився на ноги і заховався за кухонним начинням. У нього знову почали стріляти. Сухий тріск пострілів, що лунали попід сталевими конструкціями будинку, нітрохи не скидався на лунку стрілянину в кіно. Тут кожен звук, який розтинав пітьму, сповіщав про те, що він ніс насправді, тобто про чистісіньке вбивство.

Промінь ліхтаря гасав по всіх усюдах, ковзаючи розтрощеною скляною перегородкою, осяваючи шафи, шукаючи Шаплена в кожному закутку. Східці були праворуч, на однаковій відстані поміж ним і його супротивником. Якщо він хоче видертися з цієї халепи, треба піднятися на галерею. Та іншого виходу в нього й нема. Якщо побіжить до дверей надвір, то заробить кілька куль у спину, перш ніж опиниться на порозі.

Темрява просякла порохом. У дворі за подертими шторами спалахували вогні, лунали голоси. Постріли далися взнаки. Може, зачаїтися та чекати на поміч? Але ворог не гаятиме часу. І, звісно ж, не втече. У Марселі вони були обережні, та цього разу Шаплен убив його напарника. Змінилася самісінька природа поєдинку.

Зненацька перший зарізяка, той, що його він застрелив, звівся на ліктя. Він валявся в калюжі крові. Промінь вихопив із пітьми його обличчя. Червона рідина стала бліда.