— Це ж твоє авто.

— Як мені розпочати?

— Від самого початку, гадаю.

Умостившись за кермом, Лейла запалила «Мальборо» і видихнула хмарку диму. Шиби були підняті. Салон «Остіна»[64] відразу ж наповнився димом.

— Ми всі подруги.

— У вас те саме ремесло?

Лейлина усмішка скидалася на гримасу.

— Ми акторки.

— Як хочеш.

— Ми завжди будуємо якісь плани. Задля грошви чи заради кар’єри. Понад усе мріємо про кар’єру акторки. Але в Парижі не проб’єшся.

Лейла знову глибоко затягнулася. Навіть прицмокнула. Вільною рукою вона весь час розгладжувала свої шовковисті колготки. Шаплен старався не опускати очей, остерігаючись, що не встоїть перед могутнім тяжінням її стегон, обтиснутих чорним шовком.

— У вас є Софі Барак.

— Льоха`. Так ми її між собою називаємо. Вона підсовувала нам деякі справи, але на них можна було добряче залетіти.

До Лейли повертався кримінальний жаргон, наче язик її несамохіть відновлював давні навички, яких вона так до останку й не позбулася.

— І тоді ви почули про Саша.ком.

Замість відповіді Лейла випустила ще одну хмарку диму. На мить вона знову стала хижачкою, якою ото була в барі «Джонні». Лютий вираз обличчя мовби загострив її риси. Облямовані темною крайкою, очі скидалися на кратери, ладні щохвилі вибухнути полум’ям.

— А сам ти хто?

— Одна із жертв цієї халепи. Як і Медіна. Як і ти оце.

— Ми не жертви.

— Хоч ким там будь, лиш дай мені потрібну інформацію.