Пройшовши іще кілька метрів, він угледів якогось чолов’ягу в комбінезоні, що замітав алею. То був молодик зі світлою борідкою, кучерявою чуприною і такими самими бровами. Махаючи помелом, він і не помітив Шаплена. Інтуїція підказала Арно, що він бачить психічно хворого, якому доручили цю відповідальну працю. Поміж ними було вже декілька кроків. Шаплен хотів був запитати прибиральника, аж той звів на нього очі.

Обличчя його відразу ж засяяло.

— Добридень, професоре Кубело! Давно вже ви до нас не заглядали.

V Франсуа Кубела

V

Франсуа Кубела

«Тяжкої втрати зазнала і психіатрична спільнота, і мистецький світ. У вівторок, 29 січня 2009 року, на автомагістралі А31, неподалік від кордону з Люксембургом, о 23-й годині загинув Франсуа Кубела. З невідомої причини він не впорався з керуванням і налетів на запобіжну огорожу неподалік від виїзду в північному напрямку з Тьонвіль-Меца на швидкості близько ста сорока кілометрів за годину. Авто відразу ж загорілося. Поки надійшла перша допомога, тіло Франсуа Кубели дуже обгоріло…»

Його аж морозом пройняло. Він і так був страшенно приголомшений відкриттям своєї чергової — і, звісно ж, достеменної — особистості, а тут ще й мусив упоратися зі звісткою про свою загибель.

Охоплений панікою, він біг вулицями Тринадцятого округу, аж знайшов відчинену інтернет-каварню біля станції метро «Ґласьєр». Насилу вмостившись на стільці, він набрав на клавіатурі своє нове прізвище.

Перше покликання в ґуґлі виявилося некрологом, опублікованим у «Монді» 31 січня. Ішлося, звичайно ж, про нього. На двадцять п’ятій сторінці була і чорно-біла світлина небіжчика. То був сам професор, тільки в білому халаті й без декількох зморщок, зате з чарівною усмішкою на обличчі.

Як став він заразом і живим, і мертвим? Перш аніж спробувати просягнути в цю таємницю, він поринув в історію покійного Франсуа Кубели, відомого психіатра і художника, ропочавши з основних дат біографії в чорній рамці:

18 листопада 1971 року — народився в Пантені, департамент Сена-Сен-Дені (93).

1988 рік — почав вивчати медицину.

1992 рік — перші персональні виставки.

1997 рік — опублікував докторську дисертацію з психіатрії про розвиток індивідуальності у близнюків.

1999 рік — почав працювати у спеціалізованому медичному центрі імені Поля Ґіро у Вільжуїфі.