2003 рік — ретроспектива його картин у галереї МЕМО в Нью-Йорку.

2004 рік — став наймолодшим у Франції завідувачем відділення клініки Святої Анни.

2007 рік — побачила світ «Гра різних Я», книжка про синдром множинних особистостей.

29 січня 2009 року — загинув в аварії на автомагістралі А31.

Його припущення підтверджувалися. Кубела десь такого самого віку, як зазначений і у фальшивих паперах. Займався паралельно і психіатрією, і мистецтвом. Не було в нього ні дружини, ні дитини, ні навіть офіційної подруги. Та його усмішка свідчила про те, що йому не часто доводилося потерпати від самотності.

Прийшли спогади, що уривки з них уже зринали в його пам’яті, коли він ішов парком Корто. Зимовий відпочинок на лижних курортах у горах. Вечірки для обраного товариства в розкішній паризькій квартирі. Сутінки на півдні Франції. Кубела провадив забезпечене і блискуче життя без прив’язаностей і зобов’язань. Самотній дослідник чи егоцентричний хижак? Відповідь, певне, десь посередині. Людина, що переконана у своїй науковій і мистецькій спроможності. Він роздаровував себе всім, і нікому окремо.

1997.

Дисертація зробила його відомим. Учень дитячого психолога Рене Заззо, автора праць про близнюків, він роками вивчав пари однояйцевих близнят. Як і Заззо, спостерігав становлення їхніх особистостей у процесі розвитку. Досліджував невидимі зв’язки, що роблять близнят залежними одне від одного. Подібність характерів, однакові реакції й навіть телепатичний зв’язок поміж однояйцевими братами та сестрами, що споконвіку вражало людей. Усе воно належало до сфери Кубелиних інтересів.

Дослідження близнят підводили Кубелу до проблем становлення особистості. Що формує власне «я»? Як утворюється особистість? Як співвідносяться генетичний спадок і соціальний досвід?

Кубелині висновки вразили наукову спільноту. Він відкидав і засадничий принцип психоаналізу («ми те, чого ми зазнали в дитинстві»), і кредо нових нейробіологічних наук («наша психіка зводиться до ряду фізичних феноменів»). Не заперечуючи перспективності цих напрямків для визначення і пояснення особистості кожної людини, Кубела звертався до чогось вродженого і таємничого, що бере початок від якоїсь найвищої потуги, може, і від Бога. Теорія та навмисне виходила за межі раціональних наукових підходів.

Багато хто заперечував цей «базарний спіритуалізм». Та ніхто не піддавав сумнівові якість його досліджень. Наукові праці не заважали його бездоганній кар’єрі психіатра з практикою, спершу у Вільжуїфі, а потім і в медичному центрі Святої Анни в Парижі.