З будинку Андреа вийшла о 6.20 для того, щоб дати гарний початок — а вона була в цьому впевнена — ще одному дню «годинника смерті в новинах». Щойно вона прибула до редакції, стала очевидною причина, чому Вульф не відповідав. Андреа побачила, що її поштова скринька забита електронними листами та фотографіями від людей, які очікували якоїсь фінансової винагороди за світлини Вульфа та Ешлі Локлен. Ненадійний перелік розкиданих місць нагадав їй історію про снігового леопарда-втікача, яку вона висвітлювала багато років тому: дві різні автозаправки, аеропорт Ґлазґо, поїздка на електровізку. Лише кілька хвилин тому надійшло нечітке фото з Дубаю.

Невпевнена, що з усім цим робити, Андреа відправила Бакстер повідомлення, щоб перевірити, чи все гаразд. Щоб переконатися, що вона не зіткнеться з Елайджею, коли той прийде, Андреа зарано пішла робити макіяж. Вона аж ніяк не потребувала нагадування про важливе рішення, яке мала прийняти, та і його тиску теж. Вона ще мала десять годин.

***

Коли Бакстер почула, як Едмундс почав крутитися, то все ще сиділа на кухні за столом. Вона швидко заштовхала до сумки позичений із речових доказів «Глокк 22». Вона не збиралася залишати себе чи родину Локлен без захисту і мала безперешкодний доступ до речових доказів у власному розслідуванні. Знадобилося лише п’ятнадцять хвилин, щоб покопирсатися в шухлядах та інших коробках з речовими доказами, щоб знайти жменьку куль 40 S&W, які підходили до магазина.

До кухні зайшов заспаний Едмундс і важко зітхнув, побачивши безлад, який чекав на нього в раковині. Вочевидь, Локлени ніколи не мали справи з миттям посуду після себе і прожили ще одну ніч, так цього і не навчившись.

— Доброго ранку, — позіхнув він.

Він наповнив чайник.

— Дякую, що прийняв нас, — сказала Бакстер.

Едмундс ще був напівсонний і не міг точно сказати, чи була вона щирою, чи ні.

— Убивця приходив за нею, як Вульф і попереджав, — сказала йому Бакстер.

Едмундс покинув свою каву і сів за стіл.

— Він утік, — сказала вона, побачивши в його очах надію. — Хлопчина, який спостерігав за будинком, постраждав, струс мозку, але з ним усе гаразд.

Бакстер замовкла, готуючись висловити гарно відрепетируваний аргумент.

— Я не звинувачую тебе за вчора і за припущення, що Вульф міг бути причетним до цього. Зважаючи на докази, які ти знайшов, якби ти не зробив цього, то не виконав би своєї роботи.

— Техніки сказали, що він ґуґлив ім’я Маделін Оєрс за день після того, як ми знайшли «Ляльку», — почав Едмундс, але Бакстер перебила його.

— Послухай, ти не знаєш його так, як я. У Вульфа є кодекс. Він, мабуть, найбільш моральна людина, з-поміж усіх, кого я знаю, навіть якщо іноді це й штовхає його на незаконні та жахливі вчинки.