Вона ніколи не хотіла цього. Ізабель насправді зовсім не хотіла бути репортеркою, тому здивувалася не менше за інших, коли, попри абсолютну нестачу досвіду та кваліфікації, їй запропонували роботу. Вона сперечалася з хлопцем про те, щоб улаштуватися кудись деінде, але ненавиділа працювати тут і рішуче вирішила звільнитися.

Усі в редакції вважали її тупою, шльондрою, чи тупою шльондрою. Ізабель прекрасно чула шепіт за своєю спиною і першою визнала б, що вона далеко не геній, проте там, де посередньо освіченим людям пробачали неправильну вимову чи недоречну репліку, її без кінця висміювали.

Вона всміхалася разом із недолугими людьми і сміялася з їхніх очевидних жартів. Ізабель удавала, що була в захваті від того, що їй виявили таку честь, однак насправді їй хотілося лише, щоб на її місці опинилася Андреа, узгоджуючи складні рухи камери та хитромудрий розподіл часу програми.

— Мені здавалося, що я зможу звикнути до цього, — засміялася вона, коли один із чоловіків підкотив її разом із кріслом на потрібне місце.

— Не надто влаштовуйся, — вигукнула Андреа, перетинаючи студію дорогою в гримерку. — Ти тут лише тому, що насправді я не можу взяти інтерв’ю у самої себе, хіба ні?

***

— У мене щось є! — вигукнув Едмундс із конференц-зали.

Коли у Бакстер під ногами зашелестіли розкидані повсюди папери й вона зачинила за собою двері, Фінлі, Ваніта і Сіммонс уже були всередині. Схоже, Сіммонс не на жарт розлютився й, здавалося, розмірковував над тим, чи варто робити Едмундсу догану за такий розгардіяш.

Едмундс потягнувся до архівної коробки й роздав їм документи.

— Гаразд, — засапаний, почав він. — Вам доведеться трохи потерпіти мене. Тут усе трохи заплутано. Зачекайте, не ці.

Він вихопив із рук Сіммонса папери й кинув на підлогу позаду нього.

— Вам доведеться поділитися, — посміхнувся Едмундс. — Це одна з тих справ, які Вульф брав із архіву. Стефан Шерман, п’ятдесят один рік, Генеральний директор збанкрутілої фірми виробника електроніки. Його син був директором компанії та покінчив із собою після невдалого об’єднання, чи щось таке… Це неважливо.

— А як це стосується справи? — запитала Ваніта.

— Я теж так думав, — захоплено продовжив Едмундс. — Але здогадайтеся, хто винен у тому, що об’єднання не відбулося? — Ґабріель Пул Молодший.

— Хто? — запитала Бакстер, висловлюючи загальну думку.

— Він був спадкоємцем електронної корпорації, який зник зі свого готельного номера, залишилася калюжа крові, а тіла не знайшли.

— О, — із удаваним інтересом промовила Бакстер.

Вони всі мали значно важливіші справи.