— Ні! — волав Вульф, побачивши Джоеля. — Я казав їм! Я казав їм, що це зробив він!

Джоель простежив за ошалілим поглядом Вульфа до великого телевізора: репортер стояв на занедбаній лондонській вулиці. Двоє озброєних поліціянтів тримали тимчасову ширму, щоб прикрити щось, від чого все ще курівся дим.

— Я міг зупинити це! — кричав Вульф, і сльози струмками стікали його обличчям.

Коли до кімнати забіг ще один лікар із велетенським шприцом у руках, схожим на ті, що використовують ветеринари, Вульф відсахнувся від нього, мов здичавіла тварина, але кільком їм не залишалося нічого іншого, як заспокоїти його.

Усе стало зрозуміло, коли репортерка повторила ту обмежену інформацію, яку їй вдалося зібрати.

— Для глядачів, які щойно приєдналися до нас, репортаж із місця події. Поліція заарештувала Наґіба Халіда, підозрюваного у справі «Палія», якого виправдали в суді минулого року у травні. Вони мають беззаперечні докази його провини, адже ви можете бачити, як у повітря ще й досі підіймається дим…

Коли лікар загнав величезну голку в ліву руку Вульфа, той лише застогнав. Коли він обм’як, виснажений борюканням персонал лікарні силкувався втримати його вагу. За мить до того, як відключитися, Вульф глянув на Джоеля — його вираз обличчя був позбавлений співчуття чи здивування. Він просто розуміюче кивнув, і після цього Вульф знепритомнів.

***

Коли Вульф прокинувся, то знову був у своїй кімнаті. За вікном на землю вже опустилася темрява. У нього перед очима все пливло, і йому знадобилося трохи більше хвилини, щоб зрозуміти, чому він не міг піднести руку до голови, яка розколювалася від болю, — його прив’язали до ліжка. Він марно боровся з товстими мотузками, гнів, який охопив його раніше, усе ще продовжував вириватися назовні.

Вульф згадав випуск новин, дим, який здіймався над обірваним білим простирадлом. Він повернув голову вбік, і його знудило на підлогу. Йому не потрібно було бачити, адже Вульф краще, ніж будь-хто інший, знав, що приховували від камери за ширмою. Він знав, як сильно й незаслужено страждала ця безневинна маленька дівчинка.

Вульф заплющив очі і спробував зосередитися на гніві, щоб опанувати себе. Він охоплював його, затуманював думки. Вульф витріщався на білу стелю й шепотів прізвища тих, кого вважав відповідальним за це, однак потім про дещо згадав: остання відчайдушна надія, безглузді слова неврівноваженого розуму…

— Сестро! — голосно покликав він. — Сестро!

Йому знадобилася година, щоб переконати лікарів розв’язати його, та ще півгодини для отримання їхнього дозволу на телефонний дзвінок. Чекаючи на рішення, Вульф витягнув із-під матраца брудний аркуш. Він уже майже забув, що той узагалі там був.