Час на таймері закінчився. Черрі повернулася на кухню й витягла коржі з духовки. Вона схвально гмикнула, а потім залишила їх охолоджуватися, одягла піджак і схопила ключі. Її ключі! Її власний набір! Життя прекрасне. І тепер вона збиралася влаштувати ще один маленький сюрприз, щось, що належатиме лише їй та Даніелю.

Черрі намагалася вгамувати злість, але це було важко, коли вона бачила цуценят та кошенят, котрі відчайдушно намагалися вибратися. Їхні м’які лапки безперервно рухалися, намагаючись видертися по скляних стінках коробок, бажаючи привернути її увагу, коли вона проходила мимо. Напевно, їх купляли на фермах, бідолашних забрали прямо від матерів і кинули в зоомагазин. Вона присіла біля однієї з кліток. Черрі усміхалася, спостерігаючи за м’якенькими кульками хутра, котрі хотіли дістатися до неї і, очевидно, голосно замуркали б, якби вона взяла котрусь. Їм не пощастило, адже їхні життя визначалися удачею їхнього народження. Жодного виховання від початку, як у відомих розплідниках, сумнівна домівка, якщо, звісно, їх хтось купить. Яке майбутнє вони матимуть? У житті завжди так само: усе залежало від того, де ти народився й у кого.

Вона дивилася на кошенят, усіх п’ятьох, але з ними було забагато мороки, і, так чи інакше, Даніелю більше подобалися собаки. Цуценят було менше: залишилося тільки двоє з трьох кокер-спанієлів. «Таких же, як у Лаури, коли вона була малою», — згадала Черрі. Світло-коричневе, майже золоте хутро, у хлопчика була біла плямка на животику. Вона помахала чоловікові, котрий керував тут і годував рибок.

— Їх коли-небудь вигулювали?

— Щодня, — автоматично жваво відповів він.

Вона думала на тим, щоб посперечатися з ним, адже було очевидно, що він брехав, але це нічого б не змінило.

— Я беру хлопчика, — сказала вона, і він обережно пересадив цуценя в переноску для тварин із прорізаними по боках дірочками. Потім виписав сертифікат про народження та медичні документи, які вона взяла з певною апатією, коли він їх їй передав.

— Бажаєте повідець?

Вона глянула на стелаж за касою.

— Так, будь ласка.

Коли вона вже виходила з магазину, то знову глянула на цуценя, котре залишилося. Воно спокійно стояло, мовчки спостерігало за нею, і Черрі раптом відчула докори сумління. Воно ніколи не бачило денного світла, не мало простору, щоб розвернутися. Напевно, за ним не доглядали як слід, не бачили потреби піклуватися й вважали його товаром, за який можна отримати гроші. А вона щойно забрала його братика. Черрі вагалася. Можливо, був якийсь спосіб покінчити з його стражданнями тут.