— Смакота, — уже вкотре сказав Даніель, відкушуючи великий шматок від іще одного кусня торта. Черрі нахилилася через спинку його стільця й поцілувала Даніеля в щоку.

— Ти впевнений, що це не пиво покращило смак?

— У жодному разі. Віл та Джоні, до речі, переказували привіт.

— Взаємно.

— Він — Віл — чекає на співбесіду. Якщо пройде, то отримає значне підвищення.

— Тож ви, хлопці, гарно провели час?

— Чудово. — Даніель несподівано усвідомив, що це був один із його рідкісних вихідних. — Ти ж не проти, що я пішов із хлопцями, правда?

— Звісно ж, ні, я була дуже зайнята.

— Правда? — Він схопив її й потягнув собі на коліна, залишаючи присмак шоколаду на її губах.

— Чим же ти займалася? Окрім як заводила нових друзів? — Він потягнувся вниз, щоб підняти цуценя, яке відразу спробувало лизнути його обличчя.

— Руфусе! Неслухняний! — Черрі забрала його. — Ти ж не проти, правда?

— Ні, я вже казав тобі, що він чудовий. Ти ж знаєш, що, зважаючи на те, що я більшість часу проводжу в лікарні, саме тобі доведеться за ним прибирати?

— Я збиралася віддати його на навчання експерту. — Рукою вона обвила його шию. — І відповідаючи на запитання, я планувала дуже особливий день.

— Ага. А мені ти планувала сказати про цей особливий день?

— Звісно. Поки ти думав би, що він буде в січні. — Вона затримала дихання на якусь мить і спостерігала за тим, як він це обмірковує.

— Занадто холодно?

— Медовий місяць на Карибах.

Він кивнув, хороший знак.

— Дуже скоро? Залишилося тільки три місяці?