— І вам теж.

Сухоребрий відчиняє двері свого офісу і на мить Білл бачить великий вінок на протилежній стіні, а вікна прибрані сніжинками з балончика. Він здригається і думає: «Господи, спаси всіх нас».

9:05

9:05

Його офіс — один з двох, які він орендує в цій будівлі — міститься в кінці коридору. Два сусідніх темних приміщення пустують уже півроку, що цілком його влаштовує. На матовому склі його дверей написано: «Розвідування земель західних штатів». На дверях — три замки. Один був на них, коли він в’їхав, плюс ще два, які поставив він сам. Він входить досередини, зачиняє за собою двері, повертає замок, замикає поліційний замок.

У центрі кімнати стоїть стіл, завалений паперами, та вони геть нічого не означають — просто камуфляж для прибиральниць. Він регулярно викидає одні й розкладає нову купу. Посередині столу стоїть телефон, і він час від часу набирає номери навмання, щоб телефонна компанія не вимкнула його як неактивного. Торік він придбав ксерокс, який виглядає дуже по-діловому в кутку коло дверей, що ведуть в інший, менший кабінет. Але ним ніхто ні разу не користувався.

— Чи чуєш, що чую я, чи нюхаєш, що нюхаю я, чи відчуваєш смак, що відчуваю я? — наспівує він, прямуючи до дверей в інший кабінет. Там стоять полиці, на яких височіють стоси таких же безглуздих паперів, дві великі картотеки (на одній лежить плеєр з навушниками — його відмовка на рідкісні випадки, коли хтось стукає в зачинені двері й ніхто не озивається), стілець і драбина.

Білл несе драбину до головного кабінету і розкладає ліворуч від столу. На стіл кладе дипломат. Тоді підіймається на три щаблі, підносить руки вгору (при цьому поли пальта напинаються навколо його ніг, наче дзвін), обережно відсуває одну з навісних панелей на стелі. Вгорі відкривається темний простір, який важко назвати шахтою, хоча по ньому й тягнеться кілька труб і кабелів. Пилу там немає, у всякому разі, близько, і мишаків теж. Раз на місяць він обробляє шахту отрутою для гризунів. Звичайно ж, лазячи туди-сюди, він не хоче забруднити одяг, та не це головне. Головне — повага до своєї роботи і до сфери своєї діяльності. Цього він навчився в армії, під час перебування в ліску, і часом думає, що це друга за важливістю річ з усього, чого він навчився в житті. А перша — тільки покута замінює сповідь, і тільки каяття визначає особистість. Цю науку він почав вчити у 1960-му, коли йому було чотирнадцять. То був останній рік, коли він міг увійти до сповідальні й сказати: «Благослови мене, отче, бо я згрішив», а потім розповісти все.