«Він взяв мене за руку», — думає Віллі, стоячи у своєму кабінеті на шостому поверсі й залишивши Білла Ширмена поверхом нижче. Над фотопортретом і свідоцтвом про демобілізацію висить плакат шістдесятих років. Він не вставлений у рамку і пожовк по краях. На ньому зображений знак миру. А знизу червоним, білим і синім кольорами виведений ось цей дотеп: «СЛІД ВЕЛИКОГО АМЕРИКАНСЬКОГО БОЯГУЗА».

«Він взяв мене за руку», — думає він знову. Так, Салліван взяв його за руку, і Віллі ледь не підхопився і не кинувся через відділ з криком. Він не сумнівався, що Салліван скаже: «Я знаю, що ви зробили, ти і твої друзяки Дулін і О’Міра. Ти думав, вона мені не розповість?»

Однак нічого такого Салліван не сказав. Натомість він промовив: «Ти врятував мені життя, старий. Ми з одного міста і ти врятував мені життя. Це ж треба було, хай йому грець! А ми так боялися сентґебівців».

По цих словах Віллі повністю переконався, що Салліван поняття не має, що Дулін, О’Міра і він зробили Керол Джербер. Однак від думки, що він у безпеці, не полегшало. Анітрохи. Всміхаючись і стискаючи Салліванову руку, він думав: «І правильно робили, що боялися, Саллі. Правильно».

Віллі кладе дипломат Білла на стіл, тоді лягає на живіт. Застромлює голову і руки у вітряну, пропахлу оліфою темряву між поверхами і повертає на місце панель в стелі офісу на п’ятому поверсі. Двері міцно замкнені; він нікого не чекає, втім, як і завжди. «Розвідування земель західних штатів» ніколи не мало жодного клієнта. Та краще перестрахуватися. Береженого Бог береже.

Розібравшись з офісом на п’ятому поверсі, Віллі опускає ляду люка на шостому. Тут люк приховує килимок, приклеєний до підлоги, щоб при піднятті та спуску він не відставав і не зсувався.

Віллі зводиться на ноги, обтрушує руки від пилу, тоді обертається до дипломата і відкриває. Виймає моток дощику і кладе на диктофон, що стоїть на столі.

— Дуже добре, — каже він і знову думає, що Шерон може бути справжнім золотцем, коли постарається… а старається вона часто. Він заклацує дипломат і починає роздягатися, акуратно і методично, в зворотному порядку повторюючи дії, які проробив о шостій тридцять, відмотуючи плівку назад. Скидає все, навіть труси і чорні гетри. Роздягшись, акуратно вішає пальто, піджак і сорочку в шафу, де висить тільки одна річ — важка червона куртка, проте не досить товста, щоб назвати її паркою. Під нею — щось схоже на коробку, трохи занадто громіздке, щоб назвати його дипломатом. Віллі кладе поруч свій дипломат від Марка Кросса, потім вішає штани в тримач, дбайливо розгладжуючи кожну складку. Краватка опиняється на планці, прикрученій з внутрішнього боку дверей, і повисає там сама-самісінька, неначе висолоплений синій язик.