Покута для нього дуже важлива.

«Дай Бо’ здоров’ячка, — думає він у затхлій темряві шахти. — Дай Бо’ здоров’ячка вам, дай Бо’ здоров’ячка мені, дай Бо’ здоров’ячка всім нам».

Над цим вузьким простором (тут безупинно посвистує примарний легкий вітерець, несучи з собою запах пилу і стогін ліфтів) нависає підлога шостого поверху, в яку вбудований квадратний люк зі сторонами приблизно тридцять дюймів. Білл зробив його сам. Він майстер на все, одна з речей, за які його цінує Шерон.

Він відкидає ляду люка, впускаючи згори бліде світло, тоді хапає за ручку дипломат. Коли він застромлює голову в шахту між поверхами, по товстому стояку футів за двадцять чи тридцять від його теперішньої позиції гуркоче стрімкий потік води. Через годину, коли люди з усієї будівлі підуть на перерву на каву, звук цей стане безперервним і ритмічним, як хвилі, що накочують на пляж. Білл практично його не помічає, як і інших міжповерхових звуків. Він до них звик.

Він обережно лізе до вершечка драбини і підтягується на руках до свого офісу на шостому поверсі, залишаючи Білла на п’ятому. Тут, на шостому, він знову Віллі, як у середній школі. Як у В’єтнамі, де його іноді називали «Віллі Бейсбол».

Це горішнє приміщення виглядає як солідна майстерня: на металевих полицях акуратно розкладені мотки дроту, мотори та вентилі, а на письмовому столі на кутику примостився якийсь фільтр. Проте це все-таки кабінет: друкарська машинка, диктофон, кошик для вхідних і вихідних паперів, і то повний — теж камуфляж. Він періодично міняє їх місцями, як фермери міняють ґрунт під посіви. А ще картотеки. Купа картотечних шаф.

На одній стіні картина Нормана Роквелла: сім’я молиться перед обідом на День подяки. За столом у рамці зняте в ательє фото Віллі в уніформі старшого лейтенанта, зроблене в Сайгоні незадовго до того, як він здобув Срібну Зірку за мужність на місці падіння гелікоптера під Донґ-Ха. Поряд — збільшена копія грамоти, виданої разом зі свідоцтвом про демобілізацію, також у рамці. У цьому документі він зазначений як Вільям Ширмен. На грамоті в належному порядку перелічені всі його заслуги. Врятував життя Саллівана на стежці за тим селищем. Так написано в наказі про присвоєння йому Срібної Зірки, так говорили ті, хто пережив Донґ-Ха. І, найважливіше за все, так сказав сам Салліван. То було перше, що він промовив, коли обидва вони опинилися в Сан-Франциско, у шпиталі, відомому як «Палац піхв». «Ти врятував мені життя, друже». Віллі сидів на ліжку Саллівана все ще з бандажем на одній руці і маззю навколо очей, але в цілому з ним було все цілком гаразд. Він же міг рухатися, важко поранений був Салліван. То було того дня, коли їх сфотографував репортер з АП, і це фото з’явилося в газетах по всій країні, серед них і «Гарвіч джорнал».