Віллі закриває альбом і ховає його, почуваючись напрочуд спокійним. Дає лад усьому, чому треба дати лад в офісі «Центрального обігріву та охолодження», тоді обережно спускається в люк, знаходить опору нагорі драбини. Бере за ручку дипломат і стягує його додолу. Спускається на третій щабель, опускає люк і закладає панель на стелі на місце.

Сам він не може вдіяти офіцерові Джасперу Вілоку нічого… нічого незворотного… а от Слокум міг би. Безсумнівно, Слокум міг би. Звичайно, Слокум — чорношкірий, але що з того? У темряві всі коти сірі, а для сліпих вони взагалі без кольору. Хіба від Сліпого Віллі Ґарфілда до сліпого Віллі Слокума такий уже довгий шлях? Звісно, ні. Легко, як дихати, справді.

— Чи чуєш, що чую я, — тихо наспівує він, складаючи драбину і відносячи на місце. — Чи нюхаєш, що я нюхаю? Чи відчуваєш смак, що відчуваю я?

Через п’ять хвилин він щільно зачиняє за собою двері «Розвідування земель західних штатів» і замикає на всі три замки. Йде коридором. Коли під’їжджає ліфт, він заходить, думаючи: «Яєчний коктейль. Не забути. Ейліни та Дабреї».

— І кориці, — промовляє він вголос. Троє, що спускаються з ним, обертаються, і Білл винувато посміхається.

Опинившись надворі, він звертає в бік Гранд-Централ і, підкочуючи комір пальта, щоб затулитися від снігу, що цілими пригорщами б’є в обличчя, фіксує лише однісіньку думку: Санта перед будівлею поправив бороду.

Північ

Північ

— Шер?

— Хм-м-м-м?

Голос у неї сонний, далекий. Коли об одинадцятій Дабреї нарешті пішли, вони повільно і довго кохалися, і зараз вона поринає в сон. Це нормально, Віллі й сам починає дрімати. З відчуттям, ніби всі його труднощі розв’язуються самі по собі, або ж їх розв’язує Бог.

— Може, після Різдва я візьму з тиждень відпустки. Підіб’ю якийсь баланс. Розвідаю нові місця. Думаю змінити адресу.

Їй не конче знати, чим Віллі Слокум може зайнятися за тиждень до Нового року. Вона нічим не зарадить, а тільки хвилюватиметься і ще, мабуть, — хоч, може, він і помиляється, та не бачить підстав з’ясовувати напевне — почуватиметься винною.

— Добре, — каже вона. — Чому б тобі заодно не подивитися кілька фільмів? — її пальці намацують у темряві його руку і злегка її торкаються. — Ти так багато працюєш. — Пауза. — А ще ти згадав про яєчний коктейль. Була певна, що ти забудеш. Любий, я дуже тобою задоволена.

При цих словах він посміхається в темряві, нічого не може з собою вдіяти. Це так у стилі Шерон.

— Ейліни ще нічого, а Дабреї зануди, хіба ні? — питає вона.

— Трішки є, — погоджується він.

— Якби вдягла сукню з іще глибшим вирізом, вона могла б піти на роботу в стрип-бар.