Помічник Вані Єгорова викликав генерала Корчного до закритої кімнати для переговорів директора. Дмитрій покликав його, щойно Корчной ступив до свого кабінету й навіть не встиг повісити пальто у шафу й сісти та проглянути ранкові повідомлення. Здавалося, це щось термінове. Генерал кинув замріяний погляд на накриту тарілку з sirniki — гарячими сирниками з сиру зі сметаною, принесеними його секретаркою, які він планував з’їсти читаючи. Доки він повернеться, вони вже охолонуть і стануть як гумові. Виходячи з кабінету, він запхав до рота один із сирників.

Відколи він зрозумів, що Ваня грається в ігри, розставляє пастки на канарейок, підкопується під крота з ЦРУ в СВР, подвійне життя Корчного ускладнилося, перетворившись з усім відомої базової небезпеки на неминучий жах провини. Вже чотирнадцять років він жив під постійним тиском і навчився давати йому раду, але існувала різниця між тим, щоб шпигувати, ніким не поміченим, і тим, що за тобою полюють.

Щоранку, штовхаючи парадні двері Штабу, він не міг бути певним, що не зустріне кам’янолицих офіцерів служби безпеки, які виштовхають його з холу в бокову кімнату. Щоразу, коли на його столі дзвонив телефон, він не знав, чи це не виклик до кімнати без вікон, повної суворих облич. Кожен виїзд на вихідні був потенційним замаскованим арештом на просіці біля лісу чи на самотній дачі.

Корчной вийшов з ліфта й попрямував повз портрети. «Ну, привіт, старі моржі, — подумав він. — Уже впіймали мене?» Він зайшов до кімнати для нарад керівництва й побачив Ваню Єгорова, що сидів на краю столу й сміявся з чогось, що розповідав йому начальник Лінії КР Олексій Зюганов. «А ось і малий domovoi, гоблін, який затикав ув’язненим роти ганчірками, перш ніж застрелити їх у лоб, бо їхні крики з проханням пощадити дратували його», — подумав Корчной. Зюганов дивився на генерала, поки той підходив до них.

Велика мармурова голова Єгорова вилискувала, а його сорочка була свіжа й накрохмалена. Він обійняв свого старого друга й жестом запросив сісти.

— Я хотів зустрітися саме тут, Володю, бо тут можна поставити проектор. Оскільки ти керівник операції, я хочу показати тобі додаткові матеріали.

Він узяв пульт і натиснув на кнопку. На стіні показалась зерниста фотографія Натаніеля Неша: руки в кишенях пальто, згорблений від холоду, йде по нібито московській вулиці.

— Ти не знаєш цього чоловіка, Володю, але це офіцер ЦРУ Натаніель Неш, він керує зрадником. Він провів у Москві трохи менше двох років і виїхав приблизно півтора року тому.

Корчной спершу подумав, чи це фото часом не зробили, коли Нейт повертався з однієї з їхніх зустрічей. Затим подумав, чи це бува не якась саркастична вистава, аби спіймати його. Невже зараз розчахнуться двері кімнати й залетять охоронці? Невже Єгоров настільки підступний, невже може ось так мучити його? «Ні, — подумав Корчной, — так не може бути. Це твоє життя, вдихай його, обходь провалля, зберігай спокій».