— Як ти почуваєшся? — спитав він у неї. — Ходити можеш?

Вона встала й обійшла довкола канапи. Провела рукою по швах, з того ж боку, що й її зламана стопа; ця нога багато чого витримала.

— Даруй, — сказав Бенфорд, — мені потрібно знати, чи ти можеш ходити, бо нам треба вийти на вулицю. Маєш зателефонувати в Москву.

Сідаючи, Домініка сіпнулась. Бенфорд поклав руку їй на плече.

— Не поспішай. Спершу я хотів би побалакати з тобою. Домі, мені треба знати, чи ти бажаєш продовжувати співпрацю, яку ми розпочали в Гельсінкі. Нам треба знати, чи ти бажаєш повернутися до Москви і працювати звідти.

— А якщо не хочу? — спитала вона. — Що зі мною станеться?

Хоч вона і знала цих людей, але довіра до них — як і до всіх — зникла. Вони професіонали, їм потрібні результати, вони звітують організації, яка до того ж є Противником. Бенфорд і Форсайт відсвічували блакитним, їхні слова були забарвлені ним. Чутливі, артистичні, хитрі, вони оброблятимуть її шар за шаром, вона це знала. «Будь обачна».

— З тобою станеться те, що я відправлю тебе до Сполучених Штатів і ти зустрінешся з Директором, а той нагородить тебе медаллю і банківським чеком, на який ти зможеш купити собі будинок, де тільки заманеться — після попереднього узгодження зі службою безпеки, — звідки зможеш читати поточні звіти про події в Росії та світі. Ти звільнишся від життя, сповненого секретів, інтриг, зрад і небезпеки.

З його маківки пульсував блакитний.

«А Бенфорд дуже розумний; ми бачилися лише один раз, та він уже знає мене», — подумала вона.

— А якщо я оберу продовжувати роботу з вами, чого ви очікуватимете від мене?

— Якщо ти з нами, я попрошу тебе зробити один дзвінок, — сказав Бенфорд, — до твого дядька.

Форсайт сидів у сусідньому кріслі мовчки й уважно слухав, відсвічуючи стабільним блакитним, йому можна довіряти — бодай трохи.

— А яка суть того дзвінка? — спитала Домініка, знаючи, що вони ведуть її від одних хащів до інших. — Чого ви намагаєтесь досягти?

— Форсайт тут трошки розповів мені про бійку в готелі, — сказав Бенфорд. — І про те, що ти врятувала життя Нейту. Я хочу подякувати тобі за це.

Він і досі не відповів на запитання.

— А дзвінок до Москви? — спитала вона.

— Після всієї цієї драми нам треба прокласти тобі стежку для повернення додому. А ще треба максимізувати твої шанси отримати гарну роботу в Центрі, за умови, що ти погодишся продовжити співпрацю.

Блакитне світіння Бенфорда просто-таки пульсувало на неї.

— Якщо я повернусь, генерал Корчной попіклується, щоб я отримала гарну посаду. У нас із ним виходить сильна команда.