***
Північ. На іншому кінці міста інша команда обшукувала кабінет Корчного в Американському відділі на другому поверсі Ясенєва. Окрім ретельного фізичного обшуку всього кабінету, столу, тумби і підставок, техніки ґрунтовно зібрали зразки з численних поверхонь: клавіатури, дверцят шухляд, ручок сейфу, папок, чашки й блюдечка. Наступного ранку Зюганов приніс до лабораторії звіт, і Єгоров висмикнув його у нього з рук:
***
Корчной повернувся додому з Ясенєва після роботи, дерева уздовж річки яскраво виділялися на тлі раннього присмерку. Його ноги були як чавунні, а в грудях тиснуло, доки він прямував еспланадою від станції метро. У будинку панувала тиша, яку порушувало жеботіння телевізорів за дверима, а в коридорі витав насичений запах кухонь. Щойно відчинивши двері своєї квартири, МАРБЛ уже знав, що попався. Ключ завжди застрягав; зазвичай ним треба було пошарпати, аби повернути замок. Сьогодні ж циліндр повернувся гладко. У щілину бризнули графіту, щоб змастити її.
У його квартирі стояло п’ятеро чоловіків, оточивши вхідні двері напівколом. Грубі, худорляві обличчя, квадратні щелепи, жорсткі погляди, заведені. Одягнені в джинси, спортивні костюми, шкіряні куртки, вони кинулися на старого в ту ж мить, як відчинилися двері. Він знав достатньо, щоб не пручатися, одначе вони схопили його за ноги та руки й підняли з підлоги. Рухалися вони швидко, тихо, одна рука захопила його горло, дві інші тримали його попід руки спеціальним чином. «Завжди піднімають, — подумав він, — але ж куди мені тікати?» Він нічого не казав, доки вони запихали гумовий клин, що смердів каналізацією, між його кутніх зубів («Щоб я не розкусив капсули з ціанідом, я вас прошу, товариші») й роздягали його до самої білизни, не відпускаючи кінцівок («Щоб я не скористався зброєю, кнопками чи голками, схованими в одязі, я вас прошу, товариші»). Вони натягнули на нього недолугий спортивний костюм і понесли його сходами донизу, на шляху минувши щонайменше десять інших чоловіків у шкіряних плащах, що стояли на майданчиках. Його запхали в темно-зелений мікроавтобус, не відпускаючи рук і ніг. Тіло Корчного пронизав біль; він переставав відчувати свої руки в тих місцях, за які його міцно тримали чоловіки. «Пусте», — подумав він, готуючись до наступного розділу. Він знав, що на нього чекає.