Корчной витягнув дріт із заглиблення в блоці клавіатури й підключив його до гнізда входу невеличкого кольорового телевізора, який отримав від агента ЦРУ три роки тому, опівночі, під час особистого обміну біля траси М10. Телевізор був модифікований ЦРУ, тож Корчной увімкнув його й обрав канал. Три удари стилусом по клавішах, і сніжно-мерехтливий екран почорнів, блимнув один раз, тоді знову почорнів і видав два слова тонким шрифтом. Soobshenie: nikto, таким було повідомлення, Повідомлення: жодних, означало воно. У кінці бракувало крапки, ось це й було справжнє повідомлення, сигнальний вогник: Гра почалась.

Корчной вимкнув телевізор, вклав дріт назад у його заглибину, вимкнув приймач і розібрав його. Загорнув деталі у тканину і поклав назад у тайник, зачинивши й замкнувши кришку. Повернувся до свого крісла, поклав на коліна книжку і відпив бренді. Випростав руку, вимкнув лампу й сидів у темряві своєї квартири, виглядаючи з вікна на вогні міста і чорну річку, знаючи напевне, що СВР бачили й записували все, що він робив ці останні півгодини.

***

З серпня до жовтня 1962 року КГБ проводило спостереження за полковником ГРУ Олегом Пеньковським, слідкували за ним скрізь, навіть у його квартирі на березі Москви-ріки. У той час полковник передавав на Захід великий обсяг розвідданих про спроможності радянських балістичних ракет. Офіцери із загону спостереження ФСБ, котрі п’ять десятиліть потому проводили спостереження за генералом Володимиром Корчним, були надто молоді, аби пам’ятати про ту справу часів Холодної війни, однак засоби, якими вони послуговувались для збору доказів, були майже ідентичні до тих, якими користувались їхні попередники.

На тому березі річки, з квартири недобудованої висотки, три команди спостерігачів використовували колосальні морські біноклі на тримачах для спостереження за тим, як Корчной зорієнтував своє обладнання для засекреченого зв’язку на азимут у тринадцять градусів, щоб зв’язатися із супутником. У квартирі прямо над Корчним спостерігачі просвердлили дірки у стелях трьох його кімнат, вмонтувавши в них лінзи «риб’яче око» і мікрофони, підключені до цифрових диктофонів. Вони бачили, як Корчной дістав свій пристрій зв’язку із тайника у шафі, зібрав його докупи й набрав повідомлення на клавіатурі. Щоправда, їм бракувало кута огляду, аби прочитати повідомлення на екрані телевізора, тож опустили камеру на тримачі зі скловолокна із зовнішнього боку будинку й зняли слова на екрані через вікно вітальні. На відміну від справи Пеньковського, на роботу їм не знадобилося аж три місяці. Вони й так отримали все, що потрібно.