Ще один постріл — і глухий звук падіння. Так тіло падає на підлогу, і цей звук годі переплутати з будь-яким іншим.

Ленґдон уже схопив Амбру за руку й потяг у темряву понад стінами храму. Отець Бенья їх наздогнав, і всі троє тепер ховалися в жорсткій тиші, тулячись до холодного каменю.

Ленґдон вдивлявся в пітьму, все намагаючись розпізнати, що діється навколо.

«Хтось щойно вбив Діаса і Фонсеку! Хто це, хто тут? Що йому треба?»

Професорові спадав на думку один-єдиний логічний висновок: убивця, який зачаївся в темряві Сагради Фамілії, прийшов не за тим, щоб убити двох випадкових агентів Гвардії: він прийшов по нього й Амбру.

«Хтось усе ще намагається навіки приховати відкриття Едмонда!»

Раптом посеред храму загорівся яскравий ліхтарик — промінь широкою дугою коливався врізнобіч, рухаючись у їхній бік. Ленґдон розумів: ще кілька секунд — і промінь досягне їх.

— Сюди! — прошепотів Бенья і потяг Амбру під стіною в інший бік. Промінь насувався, і Ленґдон поспішив за ними. Бенья з Амброю раптом різко завернули праворуч і зникли в якомусь проході, Ленґдон ускочив туди теж — і одразу спіткнувся об сходи. Амбра з Беньєю вже підіймались, і Ленґдон, повернувши собі рівновагу, подався за ними, а озирнувшись, помітив, що промінь уже торкнувся нижніх сходинок.

Ленґдон завмер, причаївся.

Світло затрималось, а відтак стало посилюватися.

«Він іде сюди!»

Ленґдон чув угорі, як скрадалися сходами Амбра і Бенья. Розвернувся й кинувся за ними, але знову перечепився, налетів на стіну й зрозумів, що сходи не прості, а знов-таки гвинтові. Приклавши руку до стіни, Ленґдон рушив угору по спіралі, одразу зрозумівши, де перебуває.

«Ті самі страшні сходи Сагради Фамілії».

Він підняв погляд і побачив ледь помітне світло з вікон нагорі: його було рівно стільки, щоб розгледіти вузьку трубу, в якій він рухався. У Ленґдона затерпли ноги — і він зупинився: в тісноті його охопив напад клаустрофобії.

«Уперед, нагору!» — закликав розум, але всі м’язи скувало страхом.

Десь ізнизу, з приміщення храму, почулися важкі кроки. Професор змусив себе рухатися далі, якомога швидше підійматися гвинтовими сходами. Світло вгорі стало яснішим, коли Ленґдон проминав отвір, схожий на широку бійницю, крізь який сяяли вогні міста. На нього дмухнуло свіжим холодним повітрям — і професор знову занурився в темряву й рушив угору.

Кроки вже були на сходах, і промінь ліхтаря заметався центральним колодязем. Ленґдон пройшов ще одну бійницю, і тут тупіт на сходах посилився: переслідувач біг за ним.

Ленґдон наздогнав Амбру й отця Бенью, які переводили подих. Поглянув униз, у глибоченний колодязь. Висота була карколомна — зору відкривалася вузька, закручена порожнина, подібна до мушлі велетенського наутилуса. Поруччя майже не було — тільки невисокий закрут понад колодязем, який сягав до коліна, і все. Ленґдон стримав хвилю нудоти.