Він поглянув угору — там було темно. Ленґдон чув, що тут понад сто сходинок, тож сподіватися, що вони опиняться нагорі до того, як їх наздожене озброєний незнайомець, не випадало.
— Тікайте… обоє!.. — видихнув Бенья, відступивши вбік, аби пропустити Ленґдона з Амброю.
— Так не буде, отче! — сказала Амбра і взяла за руку старого священика.
У Ленґдона її інстинкт збереження життя викликав повагу, але він також розумів: тікати сходами — це самогубство, надто велика ймовірність зловити кулю в спину. Із двох життєво важливих інстинктів — битись і тікати — варіант утечі вже розглядатися не міг.
«У нас це просто не вийде».
Пропустивши вгору Амбру й отця Бенью, Ленґдон розвернувся, зайняв стійку позицію і став обличчям до гвинтових сходів. Промінь ліхтарика наближався. Професор прихилився спиною до стіни й зачаївся, доки світло торкнулося сходів під ним. Раптом убивця з’явився в полі зору — темна постать, яка бігла, витягнувши обидві руки: в одній ліхтарик, у другій пістолет.
Ленґдон відрухово підскочив і стрибнув, виставивши ноги. Переслідувач побачив його, звів зброю, але тут обидві ноги Ленґдона врізалися йому в груди — і чоловіка відкинуло до стіни.
Наступні кілька секунд були як у тумані.
Ленґдон упав набік, стегно пронизав різкий біль, а нападник заточився назад, прокотився кілька сходин, де зі стогоном осів болючою масою. Ліхтарик прокотився далі, зупинився й освітив металевий предмет на сходах між Ленґдоном і нападником.
Пістолет.
Обидва водночас кинулися до нього, але Ленґдон зверху встиг першим і наставив зброю на нападника, який спинився точно під ним, зухвало дивлячись у дуло.
При світлі ліхтарика Ленґдон розгледів бороду з сивиною, прикметні білі штани… і одразу впізнав.
«Той самий адмірал з музею Ґуґґенхайма».
Ленґдон прицілився в голову чоловіка, тримаючи палець на гачку.
— Ти вбив мого друга Едмонда Кірша!
Чоловік важко дихав, але відповів одразу, і голос його був холодний, як крига.
— Я порахувався з ним. Твій друг Едмонд Кірш знищив мою сім’ю.
Розділ 75
Розділ 75
«Ленґдон зламав мені ребра».