— Перевірте пошту, — відказав Регент.

У своїх вхідних Авіла виявив шокову добірку приватних документів, у яких ішлося про понад десятилітню брутальну війну проти пальмаріанської церкви… частиною цієї війни, за цими даними, були судові процеси, погрози на межі шантажу й великі пожертви на антипальмаріанські «групи контролю» на зразок «Захистимо Пальмар-де-Троя» і «Діалог Ірландія».

Ще дивнішим видавалося, що ця жорстока війна проти пальмаріанської церкви відбувалася на кошти однієї-єдиної людини — а саме футуролога Едмонда Кірша.

Авілу ці новини приголомшили. Ну чому Едмондові Кіршу так важливо знищити саме пальмаріан?

Регент казав йому, що ніхто в церкві — навіть сам папа — не знає, за що Кірш так незлюбив пальмаріан. Відомо було одне: чоловік із числа найбагатших і найвпливовіших на планеті не матиме спокою, доки не здобуде остаточної перемоги над пальмаріанами.

Регент привернув увагу Авіли до останнього документа — копії друкованого листа до пальмаріан від чоловіка, який назвався тим самим терористом, що влаштував вибух у Севільському соборі. У першому рядку той назвався «учнем Едмонда Кірша». Авілі вже більше нічого не потрібно було знати: його кулаки стиснулися в нападі люті.

Регент пояснив, чому пальмаріани не оприлюднювали того листа: з огляду на ту негативну пропаганду, яку чи то організував, чи то спонсорував останнім часом Кірш, церкві геть не до речі було асоціювати себе з терактом.

«Через Едмонда Кірша загинула моя сім’я!»

І ось тепер на темних сходах Авіла дивився на Роберта Ленґдона й відчував, що цей чоловік геть нічого не знає про таємну війну Кірша з пальмаріанами, про те, що Кірш своєю діяльністю підштовхнув терориста закласти вибухівку, котра знищила сім’ю Авіли.

«Неважливо, чи Ленґдон щось знає, — подумав Авіла. — Він такий самий солдат, як і я. Ми разом у цю яму впали, але вилізе з неї лише один. Я маю свій наказ».

Ленґдон розташувався на кілька сходинок вище й цілився по-аматорському — двома руками. «Невдалий вибір», — відзначив Авіла, обережно відставляючи ногу на сходинку позаду й дивлячись просто в очі Ленґдонові.

— Я розумію, що в це важко повірити, — заявив Авіла, — а проте Едмонд Кірш знищив мою сім’ю. Ось доказ!

Авіла показав Ленґдонові своє татуювання на долоні, і сталося те, чого адмірал і очікував, — Ленґдон подивився.

Навіть однієї миті відверненої уваги професора вистачило Авілі, щоб метнутися вгору й ліворуч понад вигином стіни і відтак опинитися поза прицілом. Як він і передчував, Ленґдон інстинктивно натиснув на гачок, не встигнувши перевести дуло за рухомою ціллю. Постріл прогримів у вузькому гвинтовому просторі, куля чиркнула Авілу по плечу, а тоді відрикошетила вниз у сходовий колодязь.