Ленґдон знову цілився, але Авіла зробив стрибок із переворотом і, падаючи, з розмаху вдарив обома кулаками по зап’ястях Ленґдона — пістолет випав з рук і покотився сходами.

Біль пронизав груди й плече Авіли, коли він приземлився на ноги біля Ленґдона, але приплив адреналіну лише надав йому сил. Сунувши руку за спину, адмірал вихопив керамічну зброю. Порівняно з пістолетом вона була майже невагома.

Авіла наставив дуло на груди Ленґдона і, не вагаючись, натис на гачок.

Зброя загриміла, тільки звук був якийсь дивний, тріскучий, Авілі обпекло руку — і тут він зрозумів, що ствол розірвало. Ця таємна безметалева зброя, невидима для детекторів, була розрахована лише на один-два постріли. Авіла не розумів, куди пішла куля, але, побачивши, що Ленґдон підводиться на ноги, облишив зброю й кинувся до нього, і обоє зчепилися біля небезпечно низького внутрішнього бортика.

У цю мить Авіла розумів, що переміг.

«Озброєні ми однаково, — подумав він. — Але я маю вигідну позицію».

Авіла вже мав доступ до колодязя, падіння в який було певною смертю. Тепер він намагався підштовхнути Ленґдона туди: Авіла впирався ногою, як потужним важелем, у зовнішню стіну. Ривком він штурхнув Ленґдона до колодязя.

Ленґдон відчайдушно опирався, але позиція Авіли давала багато переваг, і відчайдушний погляд професора свідчив: він розуміє, що буде далі.

——

Роберт Ленґдон чув колись, що найважливіші рішення — у питаннях життя і смерті — зазвичай приймаються протягом частки секунди.

Адмірал щосили штовхав професора до краю. Ленґдон вигинав спину над тридцятиметровим проваллям, і його зріст метр вісімдесят і центр ваги просто не залишали шансів. Він розумів, що проти Авіли в такій позиції нічого не вдіє.

Ленґдон відчайдушно глянув через плече в прірву. Колодязь був вузький — із метр завширшки, але його тіло туди може легко провалитись… і полетіти, перерахувавши всі яруси.

«Падіння я не переживу».

Авіла гортанно заревів і поновив хватку. І тут Ленґдон зрозумів, що має лиш один вибір.

З ним треба не боротися, йому треба допомогти.

Коли Авіла смикнув його вгору, Ленґдон згрупувався, міцно впершись ногами в сходи.

На мить він знову став двадцятирічним студентом у Принстонському басейні… перед змаганням із плавання на спині… ноги зігнуті… прес напружений… чекає на сигнальний постріл.

«Час — це все!»

Цього разу Ленґдон уже не чув сигналу на старт. Він відірвався від підлоги, вигнувши в стрибку спину назад. Стрибаючи за край, він відчув, що Авіла, який зібрався протистояти опору дев’яностокілограмового тіла, різко втратив рівновагу.