Авіла притьмом відпустив професора, та Ленґдон відчував: адмірал дуже сильно похитнувся. У стрибку Ленґдон шалено сподівався перетнути колодязь, перенестися на інший бік, на глибину свого зросту… але, схоже, йому не вдавалось. У повітрі професор інстинктивно згрупувався — і вдарився об вертикальну кам’яну стіну.

«Усе, не вийшло.

Я покійник».

Не сумніваючись, що налетів на другий край колодязя, Ленґдон зібрав усю мужність і приготувався летіти до самого дна.

Тільки падіння тривало лише мить.

Ленґдон майже одразу вдарився головою об щось тверде й кутасте. Він ледь не знепритомнів, але зрозумів: так, йому вдалося перескочити колодязь — і тепер, врізавшись у протилежну стіну, він упав на сходи трохи нижче.

«Пістолет!» — подумав Ленґдон, щосили намагаючись не знепритомніти, адже якщо він не знайде зброю, то чим відповість Авілі, який зараз знову на нього кинеться?

Однак уже було запізно.

Мозок вимикався.

В очах у професора темніло, але крізь цю темінь Ленґдон розчув химерний звук… якісь мірні удари внизу, які даленіли, затихали…

Немовби великий мішок падає в сміттєпровід…

Розділ 76

Розділ 76

Машина з Хуліаном наближалася до головної брами Ескоріалу, і, помітивши знайому барикаду білих позашляховиків, принц зрозумів: Вальдеспіно казав правду.

«Тепер мій батько справді живе тут».

Судячи з кількості машин, уся Королівська гвардія тепер перебралася до історичної резиденції королів.

Паламар зупинив свій «опель», і до вікна підійшов гвардієць із ліхтариком, посвітив у вікно — і, вражений, відсахнувся: він аж ніяк не очікував побачити в такому вбогому транспорті принца з єпископом.

— Ваша високосте! — вигукнув охоронець. — Ваше преосвященство! Ми на вас чекали! — Він уважно подивився на обшарпану машину. — А де ж ваша охорона?

— Вона була потрібна в палаці, — відказав принц. — Ми приїхали до мого батька.

— Звичайно, звичайно! Якщо ви з єпископом зробите ласку й вийдете з машини…