— Ні, адвокат на ім’я Говард Ґолд.

— А ви не знаєте, адвокат Ґолд платить справніше за Двайта Крамма?

Алек вишкірився:

— Безумовно.

І хоч гонорар таки надійде від Ґолда, загальна сума за послуги «Що впало, те пропало» (за умови, якщо міз Голлі Ґібні взагалі погодиться взятися за справу в Дейтоні) зреш­тою буде від Марсі Мейтленд, яка зможе це собі дозволити. Страхова компанія буде не в захваті від перспективи виплатити компенсацію за чоловіка, якого звинуватили в убивстві, але Террі так і не засудили, тож відкараскатись вони не зможуть. Також був позов проти Флінт-Сіті за смерть у результаті протиправних дій, який Гові мав подати від імені Марсі. Ґолд сказав Алеку, що мерія, мабуть, зупиниться на семизначній цифрі — у пару мільйонів. Круг­ленька сума на банківському рахунку не поверне їй чоловіка, але покриє витрати на розслідування, переїзд, якщо Марсі таки на нього зважиться, а також витрати на коледж двом її дівчаткам, коли прийде час. Грошима горю не зарадиш, подумав тоді Алек, але вони дадуть погорювати у відносному комфорті.

— Розкажіть мені про справу, містере Пеллі, а я скажу вам, чи погоджуся за неї взятись.

— На це піде немало часу. Можу розповісти завтра в робочі години, якщо вам так зручніше.

— Сьогодні ввечері мене цілком влаштовує. Тільки вимкну фільм, що його зараз дивлюся.

— Я заважаю вам відпочивати.

— Не дуже. «Стежки слави» я вже бачила принаймні дюжину разів. Один із найкращих фільмів містера Кубрика. Як на мене, набагато кращий за «Сяйво» й «Баррі Ліндона», та він, звісно, був значно молодший, коли їх знімав. Молоді митці частіше вдаються до ризикованих прийомів, я так думаю.

— Кіноман із мене неважненький, — відповів Алек, пригадуючи слова Годжеса: ексцентрична і з легким неврозом нав’язливих станів.

— Фільми прикрашають наше життя, така моя думка. Одну секундочку… — десь удалині стих саундтрек до фільму. Голлі повернулася: — Кажіть, що треба зробити в Дейтоні, містере Пеллі.

— Це не просто довга історія — вона дивна. Попереджаю вас заздалегідь.

Голлі розсміялася — і голос зазвучав набагато глибше, ніж під час її звичайного, обережного мовлення; від сміху її голос наче молодшав:

— Повірте, це не перша дивна справа, що мені трапляється. Коли я працювала з Біллом… проте не зважайте. Але якщо це забере багато часу, то звіть мене просто Голлі. Зараз я ввімкну гучномовець, щоб звільнити руки. Стривайте… окей, тепер розповідайте мені все.

Вислухавши це заохочення, Алек почав розповідати. Замість саундтреку на тлі почулось розмірене «клац-клац-клац» по клавіатурі — Голлі робила нотатки. Під кінець розмови Алек встиг зрадіти, що не повісив слухавки. Вона ставила запитання, кмітливі запитання. Здавалося, химерії цієї справи взагалі її не спантеличили. Збіса шкода, що Білл Годжес помер, та Алек вирішив, що знайшов украй адекватну заміну. Коли він врешті-решт закінчив, то спитав: