— Усе можливо, — звернулася вона до порожньої кімнати. — Геть усе. У світі повно чудних закутків і схованок.

Голлі запустила «Фаєрфокс» і знайшла адресу паба «Томмі й Таппенс». Найближчими апартаментами виявився готель «Феарв’ю» на бульварі Нортвудз. Чи не зупинялася родина Мейтлендів у тому самому готелі? Треба перепитати Алека Пеллі електронною поштою, та це здавалось імовірним, враховуючи те, що сказала старша дочка Мейтленда. Голлі зайшла на сайт Trivago й побачила, що може зняти там пристойний номер за дев’яносто два долари на добу. Вирішила було забронювати невеличкий номер класу люкс, але відразу передумала. Це вже будуть зайві витрати — низькосортна й слизька практика в бізнесі.

Голлі зателефонувала у «Феарв’ю» (з робочого мобільника, бо це вже виправдані витрати), забронювала собі кімнату на три ночі, починаючи із завтрашнього дня, а тоді відкрила на комп’ютері «Мат Кранчер». На її погляд, це була найкраща програма для планування завдань на кожен день. Заїзд у «Феарв’ю» починався з третьої години, а швидкість її «пріуса» на шосе за оптимального споживання пального становила 63 милі на годину [177]. Голлі включила в розрахунки зупинку на заправці і в придорожньому ресторані, де, без сумніву, їй подадуть якісь другорядні наїдки… плюс сорок п’ять хвилин на неминучу тягучку через дорожні роботи…

— Виїду о десятій, — вирішила вона. — Ні, краще за десять хвилин десята, щоб не прогадати.

І щоби повністю убезпечити себе від несподіванок, Голлі скористалася застосунком «Вейз», що проклав альтернативний маршрут, якщо такий знадобиться.

Вона прийняла душ (щоб не витрачати час уранці), одягла нічну сорочку, почистила зуби, пройшлася зубною ниткою (згідно з останніми дослідженнями, зубна нитка не захищала від карієсу, але це був її щоденний ритуал і вона б радо користувалась ниткою до самої смерті), дістала з волосся шпильки, склала їх рядочком, а тоді, тихо ступаючи босими ногами по підлозі, пішла до іншої кімнати.

Там розташовувалась фільмотека Голлі. Полички були заставлені DVD: деякі в кольорових магазинних коробках, але більшість — звичайні «болванки», що на них вона записувала фільми за допомогою ультрасучасного привода. Дисків було тисячі (на цей момент — 4375), та Голлі легко знайшла потрібний фільм, бо всі вони стояли за алфавітом. Вона взяла диск із полички й поклала на тумбочку — де вона його неодмінно побачить, коли зранку збиратиме речі.

Про все подбавши, Голлі опустилася навколішки, заплющила очі й склала руки на молитву. Ідея молитися вранці та ввечері належала її внутрішньому аналітику, і хоча Голлі закидала, що не зовсім вірить у Бога, цей аналітик стверджував, що озвучувати свої турботи й плани гіпотетичній вищій силі все одно піде на користь, навіть попри невіру. І, мабуть, користь таки була.