«Але все це було до Білла. Він у мене повірив, і заради нього я стала сильнішою. Такою буду й зараз, заради цих людей», — подумала вона.
— Террі Мейтленд не вбивав Френка Пітерсона, а Гіт Голмз не вбивав Говардових дівчат. Ці вбивства здійснив чужинець. Він використовує проти нас нашу ж сучасну науку, нашу сучасну криміналістику, та його справжня зброя — наше небажання вірити. Ми навчені довіряти фактам, і коли ці факти суперечать один одному, ми вчуваємо запах чужинця, але відмовляємося йти за його запахом. І він це знає. Він цим користується.
— Міз Ґібні, — мовила Джинні Андерсон, — чи не хочете ви сказати, що ці вбивства скоїла надприродна істота? Щось на кшталт вампіра?
Кусаючи губи, Голлі поміркувала над запитанням. Зрештою вона сказала:
— Мені не хочеться на це відповідати. Поки що. Спершу я хочу показати вам фільм, який принесла із собою. Це мексиканське кіно, дубльоване англійською, у цій країні його випускали років п’ятдесят тому, для подвійних показів у кінотеатрах просто неба. У нашому перекладі фільм називається «Мексиканські жінки-борчині проти чудовиська», але іспанською…
— Ой, та годі, — перебив Ралф. — Це просто смішно.
— Замовкни, — сказала Джинні. Вона говорила тихо, та всі почули в її голосі злість. — Вислухай її.
— Але…
— Тебе там не було минулої ночі. А я була.
Ралф склав руки на грудях, як раніше це зробив Семюелз. Голлі була добре знайома з цим жестом. Жест-блокування. Жест «я-тебе-не-слухатиму». Вона продовжувала:
— Мексиканська назва звучить так: «
— Точно! — закричав Юн, і всі підскочили. — Ось що я не міг згадати, коли ми їли в тому ресторані в суботу! Пам’ятаєш історію, Ралфе? Яку моїй дружині розповідала
— Як тут забудеш? — відповів Ралф. — Чоловік із чорною торбою, що вбиває малих дітей і втирає їхній жир…
Він зупинився, мимохіть замислившись про Френка Пітерсона та Говардових дівчаток.
— Що робить? — перепитала Марсі Мейтленд.
— П’є їхню кров і мастить собі шкіру їхнім жиром, — сказав Юн. — Це начебто зберігає йому молодість.