«Та я його бачіла! — закричала мати. — На цей раз ті поміляєшся, Р-розіто!»

Жінки в масках і супергеройських костюмах вийшли із судової зали, карбуючи своїми крутими чобітками крок, потім — затемнення, далі — великий план із зашморгом. Камера відкотилася назад, щоб показати шибеницю, нав­коло якої тіснилася юрба ґав. Професора Еспінозу повели вгору сходами. Коли йому на шию накинули мотузку, погляд нещасного зупинився на чоловікові в чернечій ризі з каптуром, який стояв позаду натовпу. На землі між сандалями монаха виднівся чорний мішок.

Фільм був дурний і невміло знятий, проте Ралф усе одно відчув, як руками пробіг холодок, і накрив долонею зап’яс­ток Джинні, коли дружина до нього потягнулася. Він точно знав, що буде далі.

Монах відкинув каптур і явив обличчя професора Еспінози, з підхожим шрамом на чолі й усе таке. Він вишкірився, показавши ті сміховинні пластикові ікла… тицьнув пальцем на мішок… і засміявся.

«Оно! — загорлав із шибениці справжній професор. — Оно він, оно!»

Натовп озирнувся, але чоловіка з чорною торбою вже не було. А Еспіноза отримав власний чорний мішок: каптур смертника, що накинули йому на голову. І вже з-під каптура він закричав: «Чудовисько, чудовисько, чудо…» Тоді ляда розчахнулась, і він полетів униз.

У наступному епізоді супергероїня в масці гналася якимись дахами за вдаваним монахом, і тут Голлі поставила відео на паузу.

— Двадцять п’ять років тому я бачила версію із субтитрами замість дубляжу, — сказала вона. — І під кінець професор кричав «El Cuco, El Cuco».

— Що б іще він кричав? — пробурмотів Юн. — Господи, я цих фільмів з luchadora не бачив із самого дитинства. Їх, мабуть, під дюжину було, — він глянув на решту глядачів так, наче щойно прокинувся від сну. — Las luchadoras — борчині. У цьому фільмі головна героїня — Розіта, вона була дуже відома. Бачили б ви її без маски, ay caramba [212].

Він потрусив рукою, наче торкнувся чогось гарячого.

— Не просто дюжина, їх назнімали принаймні п’ятде­сят, — тихо мовила Голлі. — У Мексиці всі любили las luchadoras. Це було кіно на кшталт сучасних супергеройських стрічок. Тільки, звісно, зі значно меншим бюджетом.

Вона була ладна прочитати цілу лекцію про цей чарівливий (з її погляду) період в історії кінематографа, та зараз був не час — детектив Андерсон мав такий вигляд, наче щойно проковтнув великий шмат зіпсутого їдла. Та Голлі й так не збиралася їм розказувати, що і сама полюбляла фільми luchadora. Колись давно їх заради сміху крутили по місцевому телеканалу в Клівленді, коли щосуботи вночі починалася рубрика «Шлак-театр». Голлі підозрювала, що студенти місцевих коледжів напивалися і вмикали цей канал, щоб познущатися з кепського дубляжу та костюмів, які вони без сумніву вважали за лайно, але залякана й нещасна старшокласниця, якою на той час була Голлі, не вбачала у фільмах про las luchadoras нічого потішного. Карлотта, Марія і Розіта були сильні й сміливі, завжди допомагали бідним і затурканим. Розіта Муньйос, найзнаменитіша з усіх, гордо називала себе cholita — саме так переважно й почувалася нещасна старшокласниця Голлі: покруч. Виродок.