Плюс Ралф-Бляха-Андерсон, Джек уже давно на нього мав зуб. Містер Присуду-не-маю, якого усувають від справ, а Джека витягають із рибальської відпустки… у цьому й була суть малого Ралфі, і срати хотів Госкінз на це лайно про адміністративну відпустку. Ралф-Бляха-Андерсон був тою причиною, через яку він, Джек Госкінз, опинився в тауншипі Кеннінґ, а не у своїй маленький хатині на березі, де міг дивитися DVD і пити горілку з тоніком.

Коли Джек повернув біля білборда («ЗАЧИНЕНО, СТЕЖТЕ ЗА ОГОЛОШЕННЯМИ»), його пройняв раптовий здогад: Ралф-Бляха-Андерсон міг його туди послати навмисно! Може, він знав, що там чекатиме гість і що цей гість зробить. Малий Ралфі уже довгі роки хотів позбутися Джека, і якщо прийняти це за основу, то головоломка скла­далася ідеально. Беззаперечна логіка. Тільки малий Ралфі не сподівався, що чоловік із татуюванням може його підставити.

Госкінз бачив три варіанти, як увесь цей пиздець може скінчитися. Імовірно, що гість знищить отруту, яка наразі курсує системою Джека. Це по-перше. Якщо річ у психосоматиці, то зрештою воно само собою мине. Це по-друге. А ще ймовірно, що хвороба справжня і гість не зможе її забрати. Це по-третє.

З містером Присуду-не-маю буде покінчено, який би варіант не випав. Це Джек пообіцяв собі, а не гостю. Андерсон піде на той світ, і решта посунуть за ним. Під чисту. Джек Госкінз, Американський снайпер.

Він під’їхав до закинутої каси й оминув залізний ланцюг. Вітер, певно, вляжеться, коли зійде сонце, і температура вже відчутно піднімалася, але ще дмухало, перестеляло шари дрібного пилу, і це було добре. Можна було не перейматися, що докучники помітять його сліди. Тобто якщо вони таки приїдуть.

— А як не приїдуть, ти мене полікуєш? — спитав він. На відповідь не сподівався, але вона прийшла.

«О так, будеш як новенький».

Це справжній голос чи його власний?

А чи не байдуже?

  2

Джек проїхав повз похилі будиночки для туристів і замислився, кому може заманутися витратити чималу суму, щоб пожити біля, по суті, діри в землі (добре, що хоч сама назва місця не вводила в оману). Що, нема куди поїхати? У Йосемітський парк? Чи до Великого каньйону? Навіть «Найбільший у світі моток мотузок» [250] кращий за діру в землі десь у Сухій-і-Пильній-Дупі, штат Техас.

Як і за минулої поїздки, він припаркувався біля службового сараю, узяв із бардачка ліхтарик, потім дістав із кофра «вінчестер» і коробку набоїв. Набив кишені патронами й рушив було стежкою, але тоді повернувся назад і направив промінь у запилюжене вікно в ролетних дверях сараю. На випадок, як там лежить щось корисне. Нічого не виявилось, але від побаченого він усе одно всміхнувся: брудна малогабаритна автівка, може, «хонда» чи «тойота». На зад­ньому склі стояло гасло: «МІЙ СИН — ПОЧЕСНИЙ УЧЕНЬ СТАРШИХ КЛАСІВ ФЛІНТ-СІТІ!» Отруєний чи ні — рудиментарні детективні навички ще працювали. Гість тут точно був. Він дістався сюди з Флінт-Сіті на цій, без сумніву, викраденій машині.