— Гаразд. Так.
Джинні взяла Марсі за руку й не відпускала. Пальці були холодні, і Джинні мала підозру, що в неї вони не тепліші.
— Усе, що казала нам Голлі Ґібні, — правда. Чужинець, аутсайдер, справді існував, і він був не людиною. Він був… чимось іншим. Називай його хоч
Джинні побачила, як очі Марсі Мейтленд сповнюються надією, мов колодязь водою.
— Так. Так, упораюсь. Але що то за історія?
— Ми тоді зібралися
— Тільки щоб повернути йому добре ім’я.
— На тій зустрічі Білл Семюелз погодився повторно опитати свідків, з якими мали справу Ралф та інші офіцери, починаючи з Віллов Рейнвотер і далі у зворотному порядку. Так?
— Так, точно.
— Почати з Клода Болтона він не міг, бо містер Болтон зараз у Техасі, допомагає своїй мамі, яка нездужає. Гові запропонував, щоб він, Алек, Голлі й мій чоловік туди поїхали й опитали Болтона. Юн сказав, що приєднається, якщо зможе. Пам’ятаєш?
— Так, — сказала Марсі й швидко закивала. — Ми всі вирішили, що це чудова ідея. Але я не пригадую, чому на тій зустрічі була міз Ґібні.
— Її найняв Алек Пеллі, щоб перевірити пересування Террі в Огайо. Вона зацікавилася справою, тож приїхала до нас, щоб при нагоді допомогти. Тепер згадала?
— Так.
Тримаючи Марсі за руку, зазираючи їй в очі, Джинні повідала їй останню й найважливішу частину історії:
— Ми не обговорювали ніяких перевертнів, чи
— Ні, у жодному разі, нам це навіть на думку не спало, і чого б?