— А я б відрізнила?

Голлі всміхнулась.

— З першого ж погляду. Я певна. Лейтенанте Сабло… Юне, ти готовий їхати?

— Так, — він підвівся. — У важких наркотиків є один великий плюс — усе болить так само, але тобі насрати.

Клод зареготав і поцілив на нього пальцем, мов пісто­летом.

— Тут твоя правда, братику, — тоді побачив, що Лаві супиться, і додав: — Вибач, ма’.

— Ви зрозуміли, що треба розповідати? — спитала Голлі.

— Так, мем, — відповів Клод. — Історія така проста, що не помилишся. Поліцейське управління Флінт-Сіті постановило переглянути справу Мейтленда, і ви приїхали повторно мене опитати.

— І що ви нам сказали? — спитала Голлі.

— Сказав, що більше я про це міркую, то менше в мене впевненості, що того вечора я бачив саме Тренера Террі, що радше то був хтось дуже на нього схожий.

— Що ще? — запитав Юн. — Це дуже важливо.

Цього разу відповіла Лаві:

— Сьогодні вранці ви всі до нас заїхали попрощатись і спитати, чи ми нічого не забули вам розповісти. А коли ви вже готувалися від’їжджати, пролунав телефонний дзвінок.

— На ваш стаціонарний, — додала Голлі й подумала: «Дякувати Богу, що в них він і досі є».

— Правильно, на стаціонарний. Чоловік сказав, що колись працював із детективом Андерсоном.

— І саме Андерсон із ним і говорив.

— Точно. Той чоловік розповів детективу Андерсону, що хлоп, якого ви шукаєте, справжній убивця, переховується в Мерісвіллській дірі.

— Тримайтеся цього сценарію, — сказала Голлі. — І дякуємо вам обом.

— Це ми маємо вам дякувати, — відказала Лаві й розпростерла руки. — Ходи сюди, міс Голлі Ґібні, обійми стареньку Лаві.

Голлі підійшла до інвалідного візочка й нагнулася. Після Мерісвіллської діри їй було дуже добре в цих обіймах. Можна навіть сказати, вона їх потребувала. І не відривалася від Лаві, скільки могла.