Уранці в понеділок Френсіс Доларгайд так і не поїхав на роботу.

Він вирушив із дому вчасно до хвилини, як завжди. Вигляд – бездоганний, кермування точне й виважене. Звернувши на міст через річку Міссурі, він надів темні окуляри й виїхав у ранкове сонце.

На пасажирському сидінні рипів, гойдався портативний холодильник із пінопластовим корпусом. Доларгайд потягнувся рукою й поставив його на підлогу, пам’ятаючи, що треба забрати сухий лід і дістати плівку з…

Тепер – через канал Міссурі, унизу лине вода. Доларгайд поглянув на білі баранці на річці й раптом відчув, що це він сам лине, а річковий потік стоїть. Його сповнило дивне, уривчасте запаморочення. Він прибрав ногу з педалі газу.

Фургон на крайній смузі уповільнився й зупинився. Позаду нього почали накопичуватися автівки, засигналили в гудки. Доларгайд нічого не чув.

Він сидів, повільно линучи на північ понад нерухомою рікою, повернувшись обличчям до ранкового сонця. З-під сонцезахисних окулярів потекли сльози, попадали гарячими краплями на руку.

Хтось дзьобав у шибку. Якийсь водій із раннім блідим, набряклим після сну обличчям, що вибрався з автомобіля позаду фургона. Водій щось кричав у шибку.

Доларгайд поглянув на чоловіка. На іншому кінці мосту блимали сині вогники. Він знав, що треба їхати. Наказав своєму тілу поставити стопу на газ, і воно підкорилося. Чоловік біля шибки відскочив назад, аби порятувати собі ногу.

Доларгайд зупинився на паркінгу великого мотелю біля розв’язки на шосе 270. На паркінгу стояв шкільний автобус, до заднього вікна тулився розтруб туби.

Доларгайд замислився, чи не доведеться йому сідати в автобус до старих.

Ні, щось не те. Він роззирнувся, шукаючи «Пакард» своєї матері.

«Залазь. Тільки ноги на сидіння не став», – сказала мати.

Теж не те.

Він перебував на паркінгу мотелю на захід від Сент-Луїса і хотів мати змогу зробити Вибір, та не міг.

За шість днів, якщо в нього вийде аж стільки чекати, він уб’є Ребу Макклейн. Раптом із носа вирвався високий пискіт.

Може, Дракон погодиться узяти першими Шерманів і зачекати до наступної повні.

Ні. Не погодиться.

Реба Макклейн нічого не знала про Дракона. Вона гадала, що була з Френсісом Доларгайдом. Хотіла притискати своє тіло до Френсіса Доларгайда. Вона радо приймала Френсіса Доларгайда на ліжку його бабусі.

«Я чарівно провела час, Ді», – сказала Реба Макклейн на подвір’ї.

Може, їй подобався Френсіс Доларгайд. Яке збочене, нице відчуття для жінки. Він розумів, що має зневажати її за це, але, Господи, як же було добре.