– ПУСТИЙ БРЕХУН, – голос Дракона звучав чітко й голосно, без жодних зусиль вимовляючи «с». – ТИ ЗАБУВАЄШ ПРО СТАНОВЛЕННЯ. ГОТУЙСЯ ДО ШЕРМАНІВ. ПІДНІМАЙ ВАГУ.

Доларгайд ухопив штангу й напружився. Разом із тілом напружився розум. Він відчайдушно намагався думати про Шерманів. Змушував себе уявляти вагу місіс Шерман у своїх руках. Місіс Шерман наступна. Саме вона. Він боровся в темряві з містером Шерманом. Притискав долі, доки від утрати крові Шерманове серце не починало тріпотіти, мов пташка. То було єдине серце, що він чув. Він не чув серця Реби. Не чув.

Страх висотував із нього сили. Він підняв штангу до стегон, проте не зміг зробити ривок до грудей. Думка про Шерманів кружляла навколо з виряченими очима, поки він намагався взяти належне Драконові. Нічого не виходило. Порожня, гола оболонка. Вага гепнулася об підлогу.

– НЕ ПРИЙНЯТНО.

– Місіс…

– ТИ НАВІТЬ НЕ МОЖЕШ ВИМОВИТИ «МІСІС ШЕРМАН». ТИ Й НЕ ЗБИРАВСЯ БРАТИ ШЕРМАНІВ. ТОБІ ПОТРІБНА РЕБА МАККЛЕЙН. ТИ ХОЧЕШ, АБИ ВОНА СТАЛА ТВОЄЮ МАЛЕНЬКОЮ ПОДРУЖКОЮ, ТАК? ХОЧЕШ БУТИ З НЕЮ «ДРУЗЯМИ».

– Ні.

– БРЕШЕШ!

– Ільхи егадоххо.

– ТІЛЬКИ НЕНАДОВГО? РЮМСАЛО ТИ ШПАРОРОТЕ, ХТО Ж ЗАХОЧЕ З ТОБОЮ ДРУЖИТИ? ІДИ СЮДИ. Я ПОКАЖУ ТОБІ, ЩО ТИ Є НАСПРАВДІ.

Доларгайд не поворухнувся.

– Я В ЖИТТІ НЕ БАЧИВ ТАКОЇ БРУДНОЇ, БРИДКОЇ ДИТИНИ. ІДИ СЮДИ.

Він пішов.

– ЗНІМАЙ СПОРТИВНУ КУРТКУ.

Він зняв.

– ПОГЛЯНЬ НА МЕНЕ.

Зі стіні його палив поглядом Дракон.

– ЗНІМИ КІМОНО. ПОГЛЯНЬ У ДЗЕРКАЛО.

Він поглянув. Не міг нічого поробити, не міг відвернути обличчя в цьому пекучому світлі. Помітив, що слиниться.

– ПОГЛЯНЬ НА СЕБЕ. ЗАРАЗ Я ПЕРЕДАМ ОДИН СЮРПРИЗ ДЛЯ ТВОЄЇ МАЛЕНЬКОЇ ПОДРУЖКИ. ЗНІМАЙ ЦЕ ЛАХМІТТЯ.